Закінчилося літо так само непомітно, як і почалося. Закружляли вихором у повітрі яскраві листочки. Дерева закивали голим віттям, дякуючи сонечку за літнє та осіннє тепло і ласку. Якось вранці Надійка встала з ліжка, визирнула у віконечко, а там уже сніжинки повільно опускаються на землю. "Куди ж поділося літо? Куди?" — гадала дівчинка. Вона швиденько одяглася і побігла на вулицю. Зазирнула у всі куточки, але літа ніде не знайшла. Уже хотіла заплакати, та раптом побачила копичку сіна. Простягнула руку, взяла жмуточок, а в ньому — сухенька духмяна квіточка. "Так ось де літо сховалося",— зраділа своїй знахідці Надійка.
