Нерідко від ровесників доводиться чути: "Як уже набридли оці постійні згадки про традиції! Кому вони потрібні зараз?" Ці слова змусили мене замислитись: а чи справді сьогодні потрібно дотримуватись звичаїв наших предків? Читаючи твори українських класиків, слухаючи розповіді старих людей, я зрозумів, що народні обряди та традиції формували моральність народу. З раннього дитинства в родині виховували працьовитість, слухняність, осуд лінощів. Споконвіку українці славилися своєю поштивістю й привітністю. Ці звички передавалися дітям від батька-матері, ставали невід'ємною рисою характеру. Здавна в сім'ї діти з повагою ставилися до старших. Це було ознакою пошани до їхнього досвіду, прожитих років. Зараз нерідко можна почути, як Син чи донька зневажливо називають своїх батьків "предками", "родаками". Це тих людей, що їх виростили, дали й дають все необхідне своїй дитині! Чи була б така неповага, якщо б у сім'ях дотримувалися давніх звичаїв? Я вважаю, що і гострих непорозумінь між батьками та дітьми не існувало б, якщо б у родині діти виховувалися за давніми традиціями. А ви що думаєте з цього приводу?
