Минуло майже 50 років із часу, коли після смерті прославленого в боротьбі за визволення українського народу Богдана Хмельницького Україна втратила свою і так дуже незначну незалежність. На той час Україна (як визначають історики) стала великою Руїною, і той сумний період так і зветься — доба Руїни. Це був важливий момент усвідомлення суспільних процесів, що відбувалися і на теренах України і поза її межами, і його відчув гетьман Іван Мазепа. Він на той час, по-перше, був обраний козацтвом (а це тоді був важливий момент), а, по-друге, поставлений царем із Московії, тобто він влаштовував і тих, і тих. До того ж, за іронією долі, його охороняли московські стрільці. Думка про вільні рідні землі ніколи не полишала Мазепу, цього прагло все його єство, таким був його світогляд. Вирвати ж Україну з царської неволі — непроста справа. І мені здається, що звичайні українці на той час просто змирилися з ситуацією підневільності. Віддамо належне суперечливій постаті Івана Мазепи, навіть закиди щодо його амбітності (скажіть мені, хто навіть із нинішніх політиків не є амбітним і дбає лише про державні справи, а не опікується своїм бізнесом чи працевлаштуванням своїх дітей?), але незаперечним лишається факт — Мазепа хотів, аби Україна була незалежною. Зовні він віддано служив цареві, але плекав надію про незалежність. І мене не обходить, чи мав він за мету стати на той час повноправним гетьманом України, мовляв, він усе це затіяв, аби самому панувати в Україні. Чому? Бо традиції українського народу засвідчують, що гетьмана можна було обирати, переобирати тільки козацьким товариством, ці закони були непорушними. Можливо, якийсь би час був гетьманом Мазепа, але згодом неодмінно мав стати хтось інший. Це було закономірним явищем. Незмінним би лишалося одне — незалежність України. Мазепа був не лише досвідченим воїном (Петро І іншого поруч себе не потерпів би), але водночас це була людина дуже високої європейської культури, до якої Росії треба було тягнутися й тягнутися багато років. Напевно, у силу своєї освіченості він ставив себе дещо зверхньо стосовно своїх на той час малоосвічених співвітчизників, і це, як виявилося, в певний момент мало вирішальну силу. Іван Мазепа зазнав поразки у своєму прагненні вільної України. Аналогії тодішніх подій до сьогодення простежуються. Особливо, коли нинішні державні керівники мають своє уявлення про Україну, а звичайні люди — своє. Період, коли гетьманом був Іван Мазепа, можна назвати сумним уроком історії. Але він має стати повчанням для інших: народ висуває свого лідера, а не лідер намагається очолити народ.
