Твір на тему Бірманські конвалії в бабусиному саду
Моя бабуся живе неподалік Харкова в мальовничому приміському селищі. Тут біля кожної оселі — квітник. У саду моєї бабусі милують людське око червоні тюльпани і блідо-рожеві півонії, ніжні троянди і п'янкий жасмин, темно-синій бузок і жовтогаряча красоля. Є тут і м'ята, любисток, нагідки та чорнобривці. Ще й барвінок зеленіє в квітнику. ...Під старою грушею знайшла притулок лісова квітка конвалія. Як і чому потрапила вона сюди? — Посадила я її тут давно — накопала в Бірчанському лісі. Кажуть, що конвалія — символ прихованого кохання. Ще в дитинстві почула я таку легенду, — почала свою розповідь бабуся. — Жила в нашому селі красива дівчина-наймичка. Закохалася вона в панича. Він теж її палко покохав. Коли дізналися про це старі пани, наказали знищити дівчину. Схопили її панські прислужники, повели до лісового озера. Вона, бідолашна, плакала: де падали її сльози, виростали конвалії. Та не допомогли сльози — втопили нещасну в озері. 1 на тому місті з'явились прекрасні білі лілеї. Панич, коли дізнався про це, прокляв своїх батьків, пішов до озера і довго-довго дивився на чудові квіти. Так і сидів там, доки не перетворився на зелений дуб, який і зараз росте біля озера... Бабуся посадила конвалії у своєму саду, щоб ці ніжні білі квіти нагадували їй рідне село, дитинство, Бірчанський ліс.
