Біля нашої хати росте білокора береза. Тато посадив її кілька років тому. З тоненького пагінчика берізка перетворилася на струнку красуню, яка погойдує гнучким гіллям від подиху вітерця-пустуна. Існує легенда про це дерево. На березі Дніпра жив зі своєю матір'ю юний Доброслав. Коли напали на нашу землю вороги, пішов молодець боронити рідний край. В одному з боїв загинув хоробрий воїн. З туги за сином старенька мати-вдова простояла всю ніч, схилившись на тин. А вранці побачили люди на тому місці дерево з білою корою. Назвали його березою, бо хата жінки стояла на березі Славутича — Дніпра. Навесні одягає берізка зелене вбрання однією з перших. Чи не тому й перший місяць весни називається березнем? А колись і рік в Україні починався саме з цього місяця. Рости ж, берізонько, оспівана в народній творчості, прославлена в музиці та живописі, чаруючи нас своєю надзвичайною природною красою.
