Ми розташувалися на березі ріки. Так приємно дивитися в далечінь, що міниться в блакитному мареві. Здається, сонце ніяк не може намилуватися красою української природи. Розфарбувавши захід у багряний колір, сонце повільно залишає свої володіння. Усе вщухло. Спізняючись у своє гніздечко, ледь помітна птаха безшумно пролітає в пітьмі. Невгамовний коник-стрибунець ще тріскотить у траві, але його денна пісня незабаром замовкне. Ми чекаємо на появу місяця. Посвітлішало. Над рікою повисло мерехтливе сяйво зірок. Повний місяць вийшов із-за хмар, розсіявши пітьму. Світлячки дивним блиском освітлюють смарагдові трави. Якщо дивишся на воду, видно, як риби юрмляться навколо відбитка місяця. Ось, чогось злякавшись, риби прудко пірнають у глибину. Це сом, нічний володар річок, піднявся на поверхню, щоб оглянути своє мінливе царство. Дуже коротка літня ніч. Захопившись спостереженнями та неголосною розмовою, ми незчулися, як вона пролинула. Почався світанок. Величезна сонячна куля повільно з'явилася на сході, із сутінків поступово виринали ліси, поля та ріка. Цю ніч, яку ми провели зовсім без сну, я не забуду ніколи.
