Із чого почати? Із того, що слово "батьківщина" вживається в широкому і вузькому значеннях. Але розкривати ці значення не варто, бо набігає одна думка на іншу, і пригадуються мені два літературні персонажі: син половецького хана ("Євшан-зілля" М. Вороного) і донька рогатинського попа Настя Лісовська ("Роксолана" П. Загребельного). Обоє жили на чужині, жили у великих розкошах, мали усе, чого душа забажає. Ні красномовна розповідь про рідний край, ні пісні про рідну землю не вплинули на юнака, бо мову забув. І ось пучок трави, що зріс на батьківщині... Юнак бере його, глибоко вдихає пахощі. Це пахощі рідних просторів, рідної землі. І серце рветься туди — на батьківщину, у рідні степи. З його уст звучать слова: Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій В славі й шані пробувати. "Євшан-зілля" У славі й шані пробувала Роксолана, "...майже сорок років потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу, але душею, думкою, линула на батьківщину, слала золото на будівництво шкіл, храмів, будинків. А скільки звільнила з турецької неволі! А ще — близько сорока років турки не ходили війною в Україну". Полонянин і полонянка-рабиня. Батьківщина на відстані — хто ти є для них? І як відповідь на питання "хто ти є?" звучать слова М. Чернявського: У всіх людей одна святиня, Куди не глянь, де не спитай, Рідніша їм своя пустиня, Аніж зелений в чужині рай. їм красить все їх рідний край "Рідний край" Вітчизна — це її чарівна природа, героїчна історія, невмируща культура. Про це пише у своєму творі "Слово про рідну матір" М. Т. Рильський. Зелені океани степів, гаї та діброви, синь чистих озер, тихоплинні ріки. Це земля, "яку сходив Тарас малими босими ногами" земля філософа і поета, мандрівного учителя народу Григорія Сковороди; це "молоток Каменяра, і струни Лисенка живії, і слави золота зоря круг Заньковецької Марії". Батьківщина — це джерело життя, мудрості, краси і материнської опіки. Андрій Малишко у вірші "Батьківщина" пише: Ти мене з дитинства підіймала, Хліб дала з піснями солов'я, Відвела доріг мені немало, Земле, зореносице моя! Для багатьох поетів Вітчизна-Україна — найдорожча мати. Вони адресують їй свою любов, стурбованість, відданість і ласку. "Ради тебе перли в душу сію, ради тебе мислю і творю...", — так пише В. Симоненко, бо знає: що б нас у житті не спіткало, прийде на допомогу Вітчизна, "... прийдуть з України верби і тополі". Тому як заповіт звучать слова: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. "Лебеді материнства" Вітчизна — це наснага на вічне служіння "тихим водам" і "ясним зорям". За це в годину негоди кожен з нас буде виборювати свободу Україні. А ще є моя маленька батьківщина! Ти початок життєвої думки, ти моє дитинство і юність. Це те місце, той куточок на землі, де я народилась, де живуть мої батьки, дідусь і бабуся! Це моя вулиця, школа, це мій рідний Харків, опоетизований у віршах і оспіваний у піснях. Ти моя земля, що поїла мене соками, від тебе здоров'я і сили набиралась. Тут я радію, плачу і сміюсь. Хочеться сказати словами М. Сингаївського: Земле, чую тебе! Ростеш дубами на косогорах І мною ростеш, Ось моє серце. "Земле, чую тебе" І моє серце, я впевнена, вміє любити свій рідний край, свою Батьківщину, бо вона зберігає великі цінності і скарби вітчизняної історії. Це і в природі, і в будівлях, у спогадах і переказах, легендах і думках, казках, піснях і танцях, у традиціях, у звичаях і обрядах, у рідній мові. Все це необхідно оберігати, бо це твоя рідна земля, твоя Батьківщина.
