Понад сорок років його споруди були безіменні, мусили "забути" свого творця, щоб не затьмарювати переможної ходи войовничого атеїзму, не пропагувати вчорашнє, зовсім недавнє релігійне минуле нашого народу. Але будівлі, зведені людською вірою, сумлінням, уперто не руйнувалися. Хто ж він, майстер дивовижних архітектурних пам'ятників? Це Євген Васильович Нагірний. Народився він 5 серпня 1885 року в селі Рудно біля Львова у сім'ї архітектора. Батько мав величезний вплив на формування світогляду сина, зростання його майстерності. Після закінчення гімназії Євген вступає на архітектурний факультет Львівської політехніки, яку, після арешту австрійською поліцією, закінчує у 1912 році. Вирішальний вплив на формування митця мали професор І. Левинський, архітектор Дайчак. У своїй діяльності Є. Нагірний орієнтувався передовсім на три джерела: європейську класичну спадщину, пошуки галицької школи українського модерну і народну, особливо дерев'яну, архітектурну творчість. Проектуючи храми, Є. Нагірний багато уваги приділяв вибору місця для будівництва н навколишньому ландшафті. Чи то гірський пейзаж, рівнинна місцевість, берег ріки, околиця,- чи вже сформована забудова села — його архітектура органічно виростала із землі разом з ялинами, соснами, липами, селянськими хатами й ошляхетнювала їх. Високим зразком архітектурного пам'ятника вважається церква в селі Хлопи (тепер Переможне) Городоцького району Львівської області. Хрестоподібна, з ускладненою конфігурацією у плані, одноголова, оперезана з боку головного фасаду галереєю-аркадою, що характерно скоріше для дерев'яного зодчества. Найбільш характерними для Є. Нагірного є типи церков, збудованих у селах Виписки, Кривчиці, Подусів біля Перемишля. Вони розраховані на 200—300 відвідувачів, хрестові в плані, одноголові, з прибудованими ризницею і палонарією. Цікавий підхід до побудови бані, увінчаної, як звичайно, маленькою банею і хрестом. Класичні, шоломовидні, цибулино-видні із заломами бані багато в чому відрізняють кожну із церков. Пізніше архітектор збагачує споруди пілястрами, криволінійними барокковими фронтонами, розробляє теми своєрідного рослинно-народного орнаменту. У 1951 році побачила світ книжка Є. Нагірного, присвячена пам'ятникам архітектури м. Львова. Помер архітектор 8 липня 1951 року, залишивши нащадкам понад 450 спроектованих і близько 300 побудованих об'єктів. Він похований на Личаківському кладовищі у Львові. Поблизу височіють створені ним будинки — німі свідки непересічного таланту.
