Є в нашого народу улюбленці, яких він носить у серці, до яких звертається в скруті. Здебільшого це не воїни, не герої. Ім'я їм — легіон. Професія — мученики. Люди не забувають тих, хто життя віддав за други своя. Може, тому ім'я Василя Стуса повернулося до українців не тільки як ім'я поета, а як ім'я людини, що зійшла на Голгофу за щастя рідної країни...
Тернистий шлях почався 4 жовтня 1966 року. Талановитий літературознавець, аспірант публічно висловив протест проти арештів інтелігенції. Приводом стала фальшива уголовна справа Сергія Параджанова, відомого кіно-митця. Із аспірантури Стуса виключили відразу, шість років велося переслідування. Людину ламали психологічно, лишили без роботи, сподіваючись, що переможуть. Не зламали. У 1972 році, 12 вересня, пролунав вирок: 5 років таборів суворого режиму, 3 роки заслання. Знов "привітна" Колима розкрила обійми для інакодумця. Чим же завинив Василь Стус? Тільки тим, що понад усе любив Україну, хотів бачити її дійсно вільною, боровся з офіційною брехнею, не міг мовчати, коли гинули кращі її діти. У 1970 році загинула художниця Алла Горська. Василь Стус відчув, як кільце смерті стягується коло нього. Він пише вірш "Пам'яті А. Г.":
Ярій душе. Ярій, а не ридай...
...Усім нам смерть судилася зарання...
Розлука з батьківщиною була болісною й довгою. Що підтримувало його? Пам'ять, спогади про Україну, сни, у яких він знов був там, "у днях забутих", де Сонця хлюпочуться в озерах, Спадають гуси до води, В далеких по життєвих ерах Мої розтанули сліди. Убивці дочекалися амністії, а патріот Стус відбув повний строк. 1979 року він повертається до Києва, а у жовтні Т 980-го знов опиняється за ґратами. Тирани бояться нескорених, незламних. Рік Стуса тримали в одиночній камері. Не зламали — і ось новий вирок: десять років таборів, п'ять — заслання. Знущання було витонченим: гноблячи тіло, не забували про душу—забирали кожний написаний вірш, кожний рядок, кожний переклад. Посміхаючись, сказали, що все спалено.
За таких обставин можна стати звіром, можна — богом. Це залежить від глибинних властивостей, притаманних людині. Еллініст Лосев у таборі написав одну з найкращих робіт з міфології. Літературознавець Бахтін — фундаментальну працю по теорії літератури. Василь Стус вивчив французьку й англійську мови, перекладав Рембо, Бодлера, Кіплінга, Рільке, Гете. І написав свої найкращі вірші — про Україну, про кохання, про дружину й сина, яких бачив тільки уві сні. Моторошно стає, коли читаєш:
Наснилося, з розлуки наверзлося,
З морозу с клякло, з туги — аж лящить.
Над Прип'яттю світання зайнялося —
І син біжить, як горлом кров біжить.
Без надії на життя, але з вірою в повернення до батьківщини, хоч після смерті, стояв у своєму великому стоянні Василь Стус.
...Він помер у ніч з третього на четверте вересня 1985 року в карцері ВС-389/36. Прах його повернувся в Україну 16 листопада 1989 року. Присутні були понад сто тисяч українців...
