Життєвий і творчий подвиг Івана Франка.
Є поети осені і є співці весни. Є письменники, що пишуть для дітей, інші - для молоді, ще інші - для дорослого читача. Наш Іван Франко (1856-1916) глибинно збагнув світ дитини, найніжніші тремтіння серця юнака і юнки, затамовані переживання зрілої людини. Іван Франко є письменником усіх пір року і пір життя людського, усіх етапів історичної долі народу - минувшини, сьогодення й майбуття.
Івана Франка ми називаємо Каменярем за його завзятість у боротьбі із перешкодами на шляху прогресу, універсальним генієм - за всеосяжність охоплення життя, розмаїття поставлених проблем; нашим національним пророком, бо він звершував безнастанний подвиг - вів свій народ до щасливої долі. Титаном праці теж величаємо Франка.
"Сорок літ ятрудився, навчав", - каже у Франковій поемі "Мойсей" пророк і вождь. Так мав право сказати і Франко про себе, котрий із сорока літ праці не змарнував жодного дня. Він написав близько шести тисяч творів. Їх найповніше видання - п'ятдесят томів. Але ще багато творів не увійшло до 50-томника.
Життя в Івана Франка було цікаве, різноманітне і бурхливе. З дитинства (народився у селі Нагуевичі теперішньої Львівської області) він виніс у своїй поетичній душі "пісню і працю" мамину та розум і вболівання за громадські справи батька-коваля. У гімназії вивчив п'ять мов. Українською, польською, німецькою писав вірші. З грецької та латинської ще в гімназії багато перекладав. Знав старослов'янську, чеську, російську, ідиш, пізніше вивчив французьку, англійську, угорську, італійську. Майже всі вірші "Кобзаря" читав напам'ять.
За життя І. Франка протягом майже сорока років вийшло десять збірок його поезій: "Балади і розкази", "З вершин і низин" (виходила двічі), "Зів'яле листя", "Мій Ізмарагд", "Із днів журби", "Semper Tіro", "Давне і нове", "Вірші на громадські теми". "Із літ моєї молодості". Це ціла поетична скарбниця, блискучі І дзвінкі мистецькі дорогоцінності. У своїх пошуках поет-новатор часто досягає вершин досконалості. Перш за все І. Франко визначився як поет-громадянин. Його політична лірика - оригінальне надбання української культури. А вершиною її можна вважати знаменитий пролог до поеми "Мойсей". Мотив служіння народові розвивається і виростає в поезії Франка до апофеозу боротьби за людину, її волю і щастя: "Лиш боротись - значить жить". Та у наймужніших бувають "хвилини розпачу" і "дні журби". У такі часи народилася найкраща збірка Франка, поезії якої стали шедеврами української і світової лірики, - "Зів'яле листя" (1896).
Окремий принадний дивосвіт І. Франка - то прозові оповідання, новели, образки. Ще в більшій мірі, як у поезії, задумав письменник у своїй прозі відобразити широчінь і глибину житгя. Цей велетенський задум реалізував прозаїк у десяти повістях і романах і в ста п'ятнадцяти оповіданнях, новелах, образках. Майже всі його прозові твори мають захоплюючий сюжет, вони пересипані життєвими деталями, чується у них гомін живого слова.
У цілій низці оповідань письменник змалював життя дитини ("Малий Мирон", "У кузні", "Під оборогом", "Мій злочин", "Грицева шкільна наука", "Олівець" та ін.). Новаторським є роман "Борислав сміється". Значним внеском в українську літературу стали драми І. Франка ("Украдене щастя", "Учитель" та ін.), романтичні драматичні поеми. Важливе місце у багатогранній діяльності
І. Франка займають переклади з європейських літератур.
І. Франко не обминув жодного видатного явища національного та світового письменства. Вісімнадцять томів у п'ятдесятитомному зібранні творів відведено вибраним працям ученого у царині теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології. Його перу належить понад ЗО розвідок про Т. Шевченка. Такою науковою студією, як "Із секретів поетичної творчості" І. Франка, могла б пишатися будь-яка європейська література. Франків "Науково-літературний вісник" об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України.
Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і тюрем. Досить згадати, що чотири рази його судили й замикали за грати. "Такої великої голови в цілій Австрії нема", - почув якось у свої шкільні роки Василь Стефаник про розум і вченість Франка від простих людей. Але отого вченого, перед яким схиляли голови закордонні університети і академії, за Австрії не допускали до викладання у Львівському університеті. А все через "політичне минуле" (належ-ності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації, підбурювання проти "законного порядку" тошо). Громадська діяльність І. Франка була невтом-ною на всіх етапах його життя.
Видаючи у 1914 р. збірку "Із літ моєї молодості", він у передмові зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного народу та загальнолюдського поступу. "Тим двом провідним зорям я, здається, не спроневірився досі, ніколи і не спроневірюся, доки мойого життя". Коли на початку XX ст. на західноукраїнських землях формувалися загони січових стрільців, Франко радісно привітав цей національно-визвольний рух. Він подарував молодим краплю свого натхнення - бойову маршову пісню "Гей, Січ іде". До останніх днів вірив у неминучість національного відродження рідного народу. Вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І. Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи.