Початок дев'ятнадцятого сторіччя - це пора розквіту романтизму. Специфіка його в Україні полягала в тому, що герої війни 1812-1815 років засвоїли разом з європейським вихованням і принципи романтизму, зокрема, унікальність і виняткову цінність будь-якої народної культури. Але багато хто з цих героїв походив з української шляхти та козацької старшини, наприклад, не останню роль у повстанні декабристів відігравали Сергій та Артемон Муравйови-Апостоли, родичі одного з гетьманів, Данила Апостола. І цікавили їх не екзотичні Африка та Персія, і не давня історія, як європейських романтиків, а, як вони казали, "права малоросійського народу" й відродження козацтва. А оскільки усі члени "Південної спілки" були людьми світськими, аристократами, їх наслідували. До того ж записувати народні казки, пісні та весільні обряди було зовсім не так небезпечно, як мітінгувати на Сенатській площі. Тож можна сказати, що збирання фольклору стало з другої третини дев'ятнадцятого сторіччя явищем масовим.
А початок українській фольклористиці поклали збірки пісень, видані в 1827 і 1834 роках М. О. Максимовичем, першим ректором Київського університету. Ганна Барвінок і Марко Вовчок, М. П. Драгоманов і Г. А. Залюбовський, Пантелеймон Куліш і Олекса Стороженко, Павло Чубинський і Леся Українка, І. Я. Рудченко і А. Ю. Кримський - це лише найвідоміші із збирачів фольклору дев'ятнадцятого сторіччя. А їх же були десятки, а може й сотні... Ще у першій половині дев'ятнадцятого сторіччя у Харківському університеті В. Н. Каразін, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, І. І. Срезневський, М. І. Костомаров, А. Л. Метлинський заклали традиції всебічного вивчення народної культури. У п'ятдесяті роки мало хто зі студентів не мав власного зошита з різними етнографічними матеріалами, здебільшого піснями. Щоб допомогти молодим фольклористам, А. Л. Метлинський видав інструкцію "Про збір, приведення до ладу, приготовления до видання й друку народних пісень й інших творів народної словесності" й "Правила при записуванні народних дум, пісень, казок, переказів тощо". Але найвидатнішим (і одним з перших) дослідників українського фольклору став О. О. Потебня. Він започаткував цілу школу фольклористики - її назвали міфологічною, результатом його досліджень стали роботи "Про долю й споріднених з нею істот", "Про купальські вогні і споріднені з ними уявлення" (1867 p.), "Малоруська народна пісня за списком XVI ст. Текст і примітки" (1877 p.), а також рецензія-дослідження на чотиритомне видання збірки "Народні пісні Галицької й Угорської Русі, зібрані Я. Ф. Головацьким" (1880 р). Він - автор монографій "Про деякі символи в слов'янській народній поезії" (1860 р.), "Про міфічне значення деяких обрядів і вірувань"-(1865 p.), "Пояснення малоруських і споріднених народних пісень" (т. 1, 1883 p., і т. 2, 1887 p.).