Пам'ятаю, як збентежила мене новела Гр. Тютюнника "Климко". Було таке відчуття, ніби я сам весь час знаходився поруч з головним героєм, страждав і радів разом із ним, переживав та вперто йшов до поставленої мети. Я бачив нашу Україну у страшні часи воєнного лихоліття і пишався співвітчизниками, душі яких не затьмарили хмари німецької окупації.
Ні, я зовсім не заперечую значення історичної науки, але завдяки таланту письменника минуле мого краю відкрилося мені виразно і болюче. Події твору зворушили мою душу, багато чому навчили, а головне - наповнили гордістю за причетність до народу, горде ім'я якому - українець.
У цьому і полягає головне завдання літератури: показати життя, дійсність у формі художнього відбитку, але відбитку такого, який сам являє собою життя. Художня література - це підручник життя, який дає нам історичні знання, формує світогляд, впливає на морально-естетичне самовдосконалення. У загальнонародному значенні твори художньої літератури є тим невичерпним джерелом, яке живить громадянську та суспільну свідомість, збуджує соціальну активність і сприяє всебічному вихованню читачів.
Відкриваючи нову художню книгу, ми ще не знаємо ні її змісту, ні головних героїв. Та прочитавши цей твір, ніби піднімаємося ще на одну сходинку знань, мудрості, досвіду і вдосконалення власної душі. Я впевнений, що людство не могло б прогресивно розвиватися, якби не існувало художньої літератури. Кращі твори, відбиваючи дійсність народу у її зв'язку з минулим, тим самим окреслюють загальний поступ від сучасного до майбутнього. Життя, яке міститься У творі, як мінікосмос, відбиває і виявляє в собі всесвіт, повноту людського життя і всю цілісність буття.