Життєвий шлях видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди є прикладом гуманізму і самопожертви. За своє подвижницьке життя мандрівний філософ сходив багато доріг. Він ішов до людей, щоб навчити їх бути щасливими.
Творчий шлях великого мислителя розпочався в той час, коли в Російській імперії занепадав феодальний лад. Йому на зміну приходив новий, капіталістичний, що ніс із собою посилення розвитку національної культури і в той же час нові форми приборкання національних рухів урядом. Г. С. Сковорода був у числі видатних особистостей свого часу, які віддали свій голос на захист уярмленого народу: «А мій жребій з голяками...». Народ України сподівався на захист доброї цариці, а одержав царський указ про закріпачення. І Сковорода став на захист покріпаченого народу, розвінчуючи можновладців несправедливого світу:
О міре! Мір безсов-Ь мій!
Надежда твоя в царях!
Мниш, что сей брег безнав-Ь тньга!
Вихрь разв-Ьет сей прах.
(«Кто сердцем чист и душею»)
Велич Г. С. Сковороди полягає в тому, що він шукав шляхів для пізнання світу і людського буття, щоб дати поради сучасникам, як змінити життя на краще. Літературна спадщина великого філософа викликає у мене захоплення жанровим розмаїттям, адже його перу належать і філософські діалоги, трактати, і байки, і пісні, і афоризми. Але всі ці твори автор підпорядкував єдиній меті — просвітительській.
Незотлінний слід мандрівний філософ залишив і на педагогічній ниві. Для учнів він був не лише наставником, а і другом, виховував у їхніх серцях любов до рідного краю і потяг до знань. Більшість учнів Сковороди стали видатними вченими. Для багатьох своїх сучасників Сковорода був українським Сократом, українським Ломоносовим. Його філософські ідеї і безкомпромісне життя ставали прикладом. Мандрівний філософ, вірив у людину, у її гідність. Він стверджував, що людина посідає в природі особливе місце, тож метою людського життя є щастя. У своїх творах Сковорода доводив, що ніякі матеріальні блага і почесті не зроблять людину щасливою. Лише улюблена справа, щира дружба дають відчуття щастя. У байці «Соловей, Жайворонок і Дрізд» письменник наголосив: «Дружби не можна ні випросити, ні купити, ні силою вирвати... Щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся. Нема нічого дорожчого, солодшого і кориснішого за неї».
Г. С. Сковорода до кінця своїх днів залишився зі своїм народом. Твори Сковороди стали народними піснями. Творчість видатного митця стала підґрунтям для творчості його послідовників, видатних письменників-гуманістів XIX століття. Не одне покоління звертатиметься до мудрості Григорія Сковороди, прагнучи втілити мрію людства про створення гуманістичного суспільства.