Якщо людина не має мрiï – ïï життя буде обов’язково сумним
i порожнiм. Мрiï бувають рiзними: вiд дуже егоïстичних особистих, до тих, що передбачають щастя для всiх людей. Якщо останнi збiгаються з мрiями та сподiваннями iнших, може статися диво – вони перетворяться на реальнiсть.
Саме такими були мрiï славетного украïнського Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка, самого народного з поетiв, що колись жили i писали в Украïнi. Саме тому значна частина його мрiй надихала украïнцiв на боротьбу за незалежнiсть i демократiю i знайшла своє втiлення у створеннi нашоï незалежноï держави – Украïни. I саме тому iм’я Тараса Шевченка зараз носять мiста, села, вулицi, пiдприємства та заклади освiти, його пам’ятники стоять майже в кожному мiстi й бiля них завжди лежать свiжi квiти, а визначнi дати його життя урочисто святкують щорiчно тисячi людей.
Усе знесла й перемогла його любовi сила. Того великого вогню i смерть не погасила. Цi вiршi Лесi Украïнки були написанi 1911 року з нагоди 50-рiччя дня смертi Тараса Шевченка. Їï пророкування справдилося – смерть поета не згасила в серцях людей вогонь, запалений його вiршами. Але здiйснилися й пророкування самого Шевченка. "Нащо здалися вам цари?” – запитував поет. На сьогоднi царська влада вже не iснує.
Розкуються незабаром Закованi люде… Вже кiлька поколiнь зросло, не знаючи жахiв неволi, коли однi люди вважалися власнiстю iнших. …якби не осталось Слiду панського в Украйнi! - мрiяв Шевченко. Немає бiльше панщини, немає гнобителiв-панiв, що запрягали колись "людей у ярма” у прямому значеннi цього слова. I спочинуть невольничi Утоменi руки, I колiна одпочинуть, Кайданами кутi! - писав колись поет, а зараз навiть майже забулося, що у вiршах йдеться не про художнiй образ: i неволя, i кайдани були частиною тодiшньоï реальностi. I не в образному, а в буквальному значеннi колись знiмали "латану свитину… з шкурою”.
Сьогоднi ми можемо вжити цi образи лише у переносному значеннi. Сьогоднi важко навiть уявити, що усе це колись-то було насправдi. Невiрно, що нiчого не мiняється в суспiльному життi! Ми просто через дрiбнi негаразди забуваємо iнколи, наскiльки страшним був ранiше свiт. Можливо, прогрес iде повiльнiше, нiж хотiлося б, але вiн iде. Конституцiя гарантує нам усiм рiвнiсть прав, i якщо хтось каже сьогоднi, що нiби цiєï рiвностi нема i досi, можна нагадати про минулi часи, коли рабство було законодавчо закрiплене, i порадити перечитати шевченкiвськi вiршi.
Вже розчинилися дверi "тюрми народiв”. Не мовчить бiльше "на всiх язиках” все "вiд молдаванина до фiнна”. На повну силу, рiзними мовами звучать голоси народiв, що колись були поневоленими. З’явилися на полiтичнiй картi свiту новi держави, що були ранiше колонiями. I наша Украïна, що зазнала гноблення i польськоï шляхти, i росiй-ського царизму сьогоднi входить до складу найбiльших мiжнародних органiзацiй як повноправний член. I на оновленiй землi Врага не буде супостата, А буде син, i буде мати, I будуть люде на землi. Вiльнi люди на вiльнiй землi – це те, що вже є сьогоднi. У всьому цьому є внесок самого Шевченка. Вiн писав i боровся. Вiн мрiяв, i його мрiï збирали людей пiд своï прапори, об’єднували для подальшоï боротьби. Люди читали його твори, i починали помiчати, що й у них: …виросли крила, Що неба достане, коли полетить. Звiсно, не все ще iдеально в нашому життi. Але дуже багато змiнилося з Шевченкових часiв на краще, i мiнятиметься й далi, якщо ми самi не зупинемося.
Роботящим умам, Роботящим рукам Перелоги орать, Думать, сiять, не ждать I посiяне жать Роботящим рукам! Саме "роботящим умам” i "роботящим рукам” пiд силу досягти своєï мрiï.
Те, що ми маємо сьогоднi, тодi здавалося чимось нездiйсненим, але Шевченко вiрив попри все у краще майбутнє. Нам треба вчитися у нього такоï вiри, тодi те, що здається далеким i нездiйсненим зараз теж стане дiйснiстю завтра.
"В сiм’ï вольнiй, новiй” ми маємо значно бiльше можливостей для цього. Головне – не втрачати надiï, як не втрачав ïï Шевченко. Тодi все буде!
