Літературна спадщина Леоніда Глібова дуже багата - від пісенно-ліричних творів до віршів-загадок, жартів. Працював видатний український письменник у царині художньої прози. Але найбільше визнання він здобув як неперевершений байкар, який правдивим художнім словом віддано служив інтересам свого народу. Тому байки Л. Глібова стали своєрідним символом добра та благородства, бо, черпаючи від народу мудрість, вчили добропорядності, честі, гідності та іншим споконвічним морально-етичним цінностям.
Такою є байка "Мальований стовп", написана у 1891 році. Гостра і злободенна за змістом, вона виступає проти тих, хто, відірвавшись від свого "кореня" - народу, зраджував його, виявляв байдужість до його інтересів, ставав черствим, бездушним Стовпом. Для українців культ родового кореня завжди був святим, тому люди, які нехтували ним, викликали до себе почуття зневаги. Батьківське коріння - це найвища цінність у житті людини; з ними й виростає любов до свого народу і своєї землі. Для того, хто заради "мальованої" краси відривається від нього, "світ не той" ї "доля відцуралась". Стовпові Л. Глі-бов протиставляє чарівну природу, сповнену життя, і цей контраст ще більше підсилює повчальну мораль байки.
Морально-етична проблема порушується і в байці "Цуцик", де сатира байкаря спрямована на висміювання лакейства, паразитизму, лицемірства, егоїзму та прислужництва. Цікаво, що, змальовуючи двох собак, автор дає одному кличку Бровко, а другого узагальнено називає Цуциком (він навіть власного імені не вартий, бо не заслужив його через паразитично-егоїстичний спосіб життя). Загальновідомо, що українці завжди славилися своїм сумлінним трудолюбством. Таким є Бровко: він чесно несе свою службу: "Двір стережу і день, і ніч", хоч шани за своє вірне служіння не має, йому доводиться терпіти знущання від хазяїна. Цуцик живе ситим і паразитичним життям:
І м'яко спать мені, і ласо можна їсти,
І бігаю не в бур'янах,
Сухенькі лапки, хвостик чистий...
Яка ж ціна цьому "щастю"? Байка визначає її словами Цуцика-пристосуванця: "На задніх лапках я по-вченому служу". Та Глібов невипадково вкладає у слова цього нероби фразу: "Я те роблю, чого ти не зумієш". І цим самим підкреслює, що чесному трудівникові не притаманний такий угодницький і паразитичний спосіб життя. Крім того, як і у "Мальованому стовпі", ми виразно відчуваємо тему знехтування своїм минулим заради ситого і "мальованого" життя. Більш того, байкар ніби застерігає, що одного разу поступившись моральними нормами, такі "цуцики" здатні заподіяти лихо і далі: "Скубне й Бровка, коли захоче".
Надмірна самовпевненість, висока самооцінка й перебільшення власних можливостей, що в народі визначається одним словом - пиха, осміяні у байці "Жаба і Віл". Цієї теми Л. Глібов торкнувся не випадково, бо вона дуже близька і зрозуміла українському народові, що відзначається своєю чемною скромністю. Мені здається, що навіть образ Вола уособлює в собі здорову силу і мораль народу, його працелюбність. А от Жаба (образ, далекий від поваги), надумавши зрівнятися з ним, "З натуги луснула - та й одубіла!" Мораль байки автор визначив сам: "...найлучче жити, як милосердний Бог дає". І хоч кожний з нас прагне досягти більшого, не можна ставити до себе і до життя надмірні вимоги.
Ми бачимо, що за всіма байками, що викривають порушення морально-етичних норм, звучить щира любов до людини - творця добра на землі.