Наша дума, наша пісня не вмре, не загине... Т. Шевченко
Джерела свідчать, що ще за часів Київської Русі існували народні співці, які виконували твори на історичні теми, а пізніше їх прямі спадкоємці - кобзарі. Микола Васильович Гоголь вважав їх за охоронців бойової слави України. Минали роки, сторіччя, а українська історична пісня жила, розвивалася, передавалася з покоління у покоління. Чому ж не вмирають народні історичні пісні? А безсмертні вони тому, що в них живе сам народ, його мудрість, його джерельна совість. У народних піснях сяє мудрість і безстрашність, доблесть, лицарські подвиги захисників Вітчизни - українських козаків, які, не шкодуючи свого життя, відстоювали волю і незалежність нашого народу, Батьківщини. Українські народні історичні пісні - могутнє духовне джерело нашого народу. У народній пісні живе образ нашої славної України, її героїчна і водночас трагічна історія. Героями історичних пісень є видатні діячі народу, а також пересічні козаки й селяни, які за влучним висловленням М. Стельмаха, шаблею, списом і серцем боронили рідну землю. Слухаєш історичну пісню - і в уяві постають славні герої, козацькі полки, що йдуть захищати Україну від усіх ворогів її свободи. "Попереду Дорошенко...", а там далі - Богдан Хмельницький і Іван Богун, Кривоніс і Сагайдачний, Морозенко і Нечай - славні сини України. Тематика українських історичних пісень різноманітна: турецька неволя, лицарська смерть козака, визволення з неволі та щасливе повернення до рідного краю, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Особливо багато історичних народних пісень присвячено подіям визвольної війни українського народу 1648-1654 років. Кобзарі по всій Україні оспівували Богдана Хмельницького, його сподвижників Івана Богуна, полковника Морозенка та інших народних героїв. Ось назви лише деяких пісень, що належать до циклу про визвольну війну: "Чи не той то Хміль", "Іван Богун", "Ой Морозе, Морозенку", "Не дивуйтеся, добрії люди" та інші. Боротьба українського народу проти польської шляхти досягла особливого розпалу наприкінці XVI - у першій половині XVII століття. Польська шляхта вогнем і мечем прагнула поневолити волелюбний український народ. Уяву про невимовно тяжке становище України напередодні визвольної війни 1648-1654 років дає народна пісня "Розлилися круті бережечки":
Гей, у лузі червона калина, Гей, гей, похилилася; Чогось наша славна Україна, Гей, гей, засмутилася.
Образ похиленої калини в пісні переростає в символ України. Але завершується пісня бадьорим настроєм, надією на визволення матері-Вітчизни з неволі.
А ми тую червону калину, Гей, гей, та піднімемо. А ми ж свою славну Україну, Гей, гей, та розвеселимо.
І дійсно, встане славна Україна, бо є в неї такі діти, як Богдан Хмельницький. В історичній пісні "Чи не той то хміль" оспівується перша перемога Хмельницького над польсько-шляхетським військом 1648 року в урочищі Жовті Води. Богдан Хмельницький не тільки мужній воїн, палкий патріот Батьківщини, але й мудрий і далекоглядний політик. У скрутні часи на допомогу повсталому українському народові гетьман запросив хоч і ненадійного, але вкрай необхідного тоді союзника - кримську орду.
А я ляхів не боюся І гадки не маю - За собою великую Потугу я знаю. Іще й орду татарськую За собою веду, - А все тото, вражі ляхи, На вашу біду.
Одним із найближчих сподвижників Богдана Хмельницького був Максим Кривоніс, який зі своїм Черкаським полком здобув низку блискучих перемог над шляхтою на Поділлі. Цьому героєві присвячено пісню "Не дивуйтеся, добрії люди". Богатирська сила Кривоноса, який у пісні називається Перебийносом, розкривається у широких батальних картинах.
А Перебийніс водить чимало - Сімсот козаків з собою, Рубає мечем голови з плечей, А решту топить водою.
Цей бравий козак "ляцькую славу загнав під лаву", поклав кінець пануванню шляхти, що попивала "на тій Україні меди та вина ситнії". Патріотизм і мужність Брацлавського полковника Данила Нечая, його битву та героїчну смерть під містечком Красним оспівує відома пісня "Ой, з-за гори високої".
Ой, не встиг козак Нечай На коника спасти, Взяв ляхами, як снопами, По два ряди класти. Ой, кинувся козак Нечай Від дому до дому - Та вложив же ляхів тисяч З коней, як солому.
Бідний козак - один із найулюбленіших персонажів історичних пісень. Саме він був у народних очах уособленням найкращого, що було в козацтві: хоробрості, чесності, відданості Батьківщині. І за неї, неньку-Україну, віддав своє життя й герой пісні "Ой Морозе, Морозенку", якого по-звірячому вбили татари.
...вони його не стріляли, і на часті не рубали, тільки з його, молодого, живцем серце виривали. Поставили Морозенка на Савур-могилу. Дивись тепер, Морозенку, Та на свою Україну.
Захоплюємося ми й славним подвигом козака з історичної "Пісні про Байду". Це одна із найулюбленіших пісень нашого народу. Записано близько двадцяти варіантів цієї пісні. У ній народ прославив, очевидно, Дмитра Вишневецького, князя, якого на Січі прозвали Байдою. Він мав власне військо - загін козаків, на чолі якого він стояв у боротьбі проти турецько-татарських нападників. Потрапивши в полон до турків, він не зрадив Батьківщині, витримав страшні катування й прийняв мученицьку смерть, бо турецький цар наказав його "на гак ребром зачепить".
Ой висить Байда та й не день, не два, не одну нічку та й не годиночку.
Але навіть і в такому стані славний лицар не втратив мужності, залишився вірним рідній Україні і навіть зумів помститися своєму ворогу - турецькому цареві.
Ой як стрілив - царя вцілив, Його доньку - в головоньку. О то ж тобі, царю, За Байдину кару.
Великої популярності зажили й пісні про народного месника Устима Кар-малюка, який двадцять три роки боровся проти панів-кріпосників. З численних народних пісень про Кармалюка найбільш поширена - "Пісня про Устима Кармалюка" ("За Сибіром сонце сходить..."), яка записана у двадцятьох варіантах. У ній народ оспівує Кармалюка як народного заступника.
Звуть мене розбійником, Що людей вбиваю, - Я багатих убиваю - Бідних награждаю. З багатого хоч я візьму, Убогому даю, А так гроші розділивши, Гріха я не маю.
Чимало народних історичних пісень складено й під час громадянської війни. В частинах регулярної армії та в партизанських загонах виникали пісні про боротьбу за створення Української Народної Республіки. Наприклад, пісня "Єднаймось, брати-українці".
Єднаймось, брати-українці, Не час на роздори, не час, Бо нам ще Великдень настане, І доля всміхнеться до нас.
У цій пісні народ висловлює надію на те, що Україна врешті-решт стане вільною й незалежною державою "без панства, без рабства, насильства і зрад..." Українські народні історичні пісні, які виникли у різні часи, становлять разом поетичну історію народу. Подвиги відважних героїв, зображені у піснях, виховують у нас мужність, сміливість, стійкість у боротьбі, прагнення бути гідними подвигів славних синів України.
