Олександр Олесь повертається до нас з чужини піснею, яку Україна щиро вітає квітами, любов'ю і визнанням. Поезії митця навчають нас берегти, любити і цінувати свою землю, вірно служити ідеалам миру і добра.
У кожній збірці поезій О. Олеся простежується зв'язок із рідною землею, сподівання на повернення додому, бо усі думки і спогади, минуле і майбутнє, усе його життя, кожна його поезія назавжди пов'язані з Україною. Журба пекла душу за покинутою вітчизною. Він завжди був вірним сином України, беріг її образ, як найбільшу святиню, писав про неї:

Душа розірвана, як рана...
Бальзам далеко там, як сонце,
А сонце, сонце, як і щастя,
Там, там, лише в краю коханім.

У страшний час голодомору 1921 року О.Олесь працює у закордонному українському товаристві у справах надання допомоги голодуючим. Він залишився вірним сином свого народу і, розуміючи, що без Батьківщини щастя неможливе, благає:

О, принесіть як не надію,
То крихту рідної землі
Я притулю до уст її
І так застигну, так зомлію...

Прийняв О. Олесь рішення не повертатися в Україну, коли зрозумів, що молодій УНР не подолати більшовицькі збройні сили. А серце боліло, туга облягла душу:

Моя душа - моя країна
В диму руїн, в кривавій млі,
Лежить вона з розбитим серцем,
З вінком терновим на чолі.

Залишившись на чужині, О. Олесь швидко почав каятись у цьому. Настали тяжкі роки невимовної туги за Україною, за своїм народом, роки смутку і спокути. Розпач і журба поета вибухнули у поезії "Коли б я знав, що розлучусь з тобою". Рядки вірша виражають глибоку любов автора до рідного краю і страждання, викликані розлукою з Україною:

Коли б я знав про муки люті,
Про сміх і глум на чужині,
Що в мене будуть руки скуті
І в мури замкнені пісні, -
Я попрощався б хоч з тобою,
До лона рідного припав...

Лебединою піснею О. Олеся є поезія "Ніч на полонині", яка напоєна найніжнішою любов'ю до рідної землі, до свого народу, до образів народної творчості.