Василь Симоненко. Поет-"шістдесятник". Недовгим був його життєвий і творчий шлях, та його поезію знають як у нашій країні, так і за її межами. І сьогодні поезії В. Симоненка хвилюють людські серця, кличуть до дружби, праці, закликають до боротьби. Поетична творчість В. Симоненка живилася джерелами народного життя, піснями, скорботою і радостями простих людей, любов'ю до рідного краю. Враження дитинства, повоєнні труднощі навіяли поезії "Ніч", "Баба Онися", "Жорна". У вірші "Жорна" автор зображує людей, які в роки війни змушені були користуватися жорнами. Є. Сверстюк про цей вірш і його автора писав так: "Він піднявся до верхніх щаблів сучасної культури і вмів бачити колгоспника на тлі космічного віку - весь діапазон крайностей життя і "парадоксів доби". Особливістю творчості Василя Симоненка було те, що сюжети для своїх творів він брав із реального життя. Автобіографічним можна вважати вірш "Кривда". Поет не тільки співчуває скривдженій злим сусідом дитині, а й оправдує помсту Івася. І. Кошелівець зазначав, що матері "у Симоненковій поезії віддано стільки щирої уваги, скільки в нашій літературі не траплялося вже, либонь, від Шевченка". Зворушливі і задушевні слова знайшов поет, звертаючись до матері. Колискова матері, білі лебеді на стіні рідної хати, поля, верби й тополі все життя супроводжували письменника, ставши часткою його духовного багатства. Із цих образів складається такий шедевр, яким стала пісня "Лебеді материнства". Образи матері і Вітчизни у творі стоять поруч, бо для кожної людини вони священні. Саме матір і Батьківщина роблять людину сильною і непереможною. Як материнський заповіт, звучать рядки поезії:
Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати.
У поезіях митця зустрічаються думки-сподівання, що люди його пам'ятатимуть. Дійсно, хоча життя поета обірвалося дуже рано, його поезія живе і, сподіваюсь, ще не одне покоління захоплюватиметься чарівними рядками Симоненкових поезій. У вірші "Пам'яті Василя Симоненка" харківський поет Микола Побелян написав:
Я Симоненка Переріс літами - Яка несправедливість На землі: Пересічні Миколи - Разом з нами, А помирають Віщі Василі.
