Натхненні пісні Володимира Сосюри залишилися нам, вони назавжди увійшли в скарбницю культури українського народу і стали свідченням високого таланту поета, його безмежної віри в щастя людей на землі. Сила мелодійного слова Сосюри - у простоті і щирості, духовної піднесеності і художній досконалості. Вірші Сосюри продовжують полонити серця читачів: і юних, і дорослих.
Прийти з краю, де «димить далека далечінь і небо домнами палає», Сосюра захоплено говорив про свою Вітчизну, про землю, яку «обгорнемо в Едем», про Дніпра співучих хвилях. А вельми щиро і задушевно про свої любовні почуття. «Такий я ніжний, такий тривожний», - зізнається поет, а ми вже віримо, бо хіба скажеш так без ніжності в душі: «Я б забув і образи, і сльози … Тільки б слухать твій голос - і сльозинки, Твої очі сумні цілувати … ». Любовна лірика Сосюри - це найбільша частина його поетичної спадщини. Хоча, бувало, сам лірик не міг розібратися в цьому. Так, в ранній поемі «Залізниця» він писав: «Сплелися боротьба і любов, - І найкращий хто, не знаю я ». Найкращі надії любовної лірики проспівав Сосюра ще в 20-х роках - у ранній період творчості. І чимало їх, ніжних, задушевних, знаходимо і в його пізніх творах. Поема «Так ніхто не кохав», написана в 1922 році, у збірниках стоїть поруч з «Червоною зимою». Це був час, коли нація ще пахла димом повстань, в ній відчувалися відблиски революційних пожеж.
А тут пристрасна, ніби весняна повінь, розлилася пісня поета. Сосюра сміливо говорить про безмежність своїх почуттів, говорить з пафосом: «Гей ви, зорі ясні! .. Тихий місяцю мій! .. Де ви бачили велику любов? .. Я для неї зірву Оріон золотий … ». Поет не соромиться своїх високих почуттів, зірвати для коханої навіть сузір’я цілком під силу його ліричного героя.
Поезія реально розкриває емоційний світ людей. Згадки про зустрічі і розлуки - це хвилюючі сторінки життя кожної людини. Одну з таких сторінок розкриває Сосюра у вірші «Коли потяг у даль загуркоче …».
Тонкий і непомітний перехід від цивільного мотиву до власного, найболючішому, коли поета зрадила дівчина: «Дні пройшли … відлетіла тривога … Лиш любов, як у серці багнет …, Ти давно вже дружина другого …». У ліричній мініатюрі «Білі акації будуть цвісти», як в інших віршах, поет показує глибокі любовні почуття до своєї подруги. Цвітіння акацій - чарівна, ароматна пора весни. Вона полонить душу, викликає любов до природи рідного краю.
Ліричний герой вірша захоплюється красою життя. «Істинне тільки те, що прекрасне», - говорив Олександр Довженко. І Сосюра знаходить те прекрасне всюди: в пейзажах Батьківщини, в колінах соловейка, у зустрічах з нареченою: «Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як і завжди, незмінно … В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Україні …» . Яке незвичайне порівняння! І воно притаманне творчості Сосюри. Під впливом відомої однойменної народної пісні написано твір «Базиліки». Це невелика, в дванадцять рядків мініатюра - роздум про вічну красу життя. Порівнюючи очі коханої з квітами, ліричний герой роздумує: «відсіяли року, ніби хмаринки над нами, і ось так же в полі будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квітами, може, васильками станемо - я і ти ». У вірші немає суму. Автор оптимістично, філософськи дивиться на прийдешнє.
У чому полягає прекрасне? - запитував Олександр Довженко в одному зі своїх виступів. І сам відповів: у процесі створення, у величі його наслідків! Відчуваючи «красу створення» Володимир Сосюра відкривав її всюди в житті. Він знаходив красу в людях, в їх думках, почуттях, прагненнях, роботі. Він все життя присвятив тому, щоб написати про цю красу у своїх віршах. І любовна лірика поета - яскраве свідчення цього.
