Прекрасним і ніжним словом назвали наші пращури жінку, що стоїть у витоків нового життя, плекає і зміцнює його "берегиня". У цьому слові влучно відбилося її божествене призначення, найперша і найголовніша суть.
У сиву давнину берегинею наші прадіди називали богиню, що берегла їх від усякого лиха і дарувала добро. Згодом вони так стали називати жінок, які берегли і підтримували домашнє вогнище, були своє-рідним покровом усьому родинному колу. Доньки України славилися своєю охайністю, співучістю, надзвичайною красою і високим почуттям гідності. Мене завжди вражала постать легендарної бранки - захопленої турками дівчини, яка згодом стала дружиною султана. Весь світ її знає на ймення Роксолана, і весь світ захоплюється її незвичайною долею. Не дивно, що Україна вже кілька століть пишається своєю видатною дочкою, бо вона - виразне і яскраве втілення всіх українських жінок. (До речі, роксолани - це племена, які після скіфів населяли наші землі. Україну деякі іноземці теж називали Роксоланією).
Мої співвітчизниці завжди вражали чужинців своєю освіченістю і здатністю до творчої праці. Та особливу повагу викликала їх незалежність, та суто українська риса характеру, яка є провідною для всієї нації. Я переконаний, що сама історія заклала в їх характер і виплекала цю рису: життя в умовах прикордонної нестабільності, коли чоловіки часто залишали домівки, виробило у жінок гордість і самостійність. Так і закріпи-лось у народі: "Жінка за три кути хату тримає, а чоловік - за один".
А ще народна мудрість стверджує: "Немає кращого друга, як вірна подруга", "Господиня в дому - покрова всьому". Та насамперед жінка - це берегиня роду, турботлива і ласкава мати. Якою ніжністю озивається в душі її образ, якими тільки чарівними словами її не називають! "Ненечка", "матуся", "матінка"... Тільки біля її серця, під її крилом, на її долонях добре й затишно: вона і пожаліє, і захистить, і розуму навчить. Слово нені й лікувало, і привертало сили після хвороби, і захищало від злих сил, і надавало наснагу з першої хвилини мого життя. Недарма у народі говорять: "Материна молитва із дна моря виймає". Я думаю, що найсвятіше у кожній людині - це її мати. А ще - рідна земля, яку я теж назвав би берегинею, бо вона, як і матуся, завжди поруч зі мною; стоїть на сторожі моєї совісті і вчинків. Чи не з цієї причини брали з собою у далеку путь, у важкі випробування жменьку рідної землі, сподіваючись на її силу святої захисниці?
На жаль, ми так мало і так рідко бережемо наших любих берегинь, зручно влаштувавшись під їх турботливим доглядом. І лише інколи охопить серце ніжність, налинуть почуття, захочеться обійняти, захистити матусю. Схвильований, підійдеш до неї, а вона раптом випередить: "Що тобі, синку? У тебе все гаразд? Нічого не болить? Нічого не трапилось?" І стільки любові й турботи у її очах!..