Талант митця — це його суть і доля, а не професія чи посада. Тягар обдарування часто перетворюється, як писав Юрій Яновський, на «важку форму людського життя». А якщо це не так, то, виходить, Бог помилився, наділивши таку людину талантом. М. Куліш вповні прийняв на себе і тягар таланту, і «тягар важкої форми життя». Сучасники захоплювались масштабами обдарування Куліша. Лесь Курімо вважав його геніальним драматургом. Такої ж думки дотримувались і Остап Вишшя, Юрій Яновський, Іван Дніпровський. Драми Куліша відбивали конфлікт між інтересами людини і бюрократизмом, розкривали труднощі розв’язанні проблем гуманізму, показували низький рівень культури суспільства.
М. Куліш, на відміну від інших драматургів, не поділяє своїх героїв за класовим походженням, у його творах ми не зустрінемо жодного образу «ворога народу». Характери героїв розкриваються через осмислення ними суперечностей нового часу, у болісному переживанні цих суперечностей, у пошуках шляхів пізнання їх причин. Кращі п’єси М. Куліша багатогранні і багатожанрові, в них охоплено багатство життєвих явищ, які повертаються до нас різними гранями і можуть мати різні тлумачення. У п’єсах М. Куліша величезне значення має символічний і поетичний підтекст.
Використовуючи різноманітні форми романтичної символіки, драматург прокладає нові шляхи в пошуках засобів вираження думки і сили людських почуттів. Він зображує життя таким, яким воно є насправді і як мріється чи пригадується. Іноді — це спогади про минуле, іноді — картини нездійсненного майбутнього. Автор дозволяє героям хвилинку помріяти і одразу ж руйнує їхні ілюзорні мрії. Драматург і його герої найбільше розраховують на мислячого, розумного глядача, який уміє поєднувати причини і наслідки певних історичних подій, суспільних процесів, бачити їх у перспективі. П’єси Куліша не розраховані на бездумне споглядання. Але вони не відкидають і емоційні переживаний, Глядач не може не переживати драматичних колізій п’єс М. Куліша.
До драм Миколи Куліша зверталося багато театрів, і більшість п’єс мали великий успіх на сцені. Та не раз письменник відчував на собі нищівні удари критиків, які не розуміли його творчості і звинувачували в усіх «смертних гріхах».Він був до глибини душі праведним комуністом, але віра відступала, коли митець сідав за письмовий стіл. Тягар життя давив і не давав руці легко писати по аркуші. Часто він сам не розумів, чому йому так важко пишеться, чому матеріал ніби опирається і не лягає на папір. М. Куліш не міг навіть самому собі зізнатись, що його душа розділена навпіл.
Талант, дар Божий, вимагає бути абсолютно чесним, а ідеологічні переконання комуніста не дозволяють йому цього. На мою думку, драма цього життя, цієї долі варта шекспірівського пера.
