Минуло багато десятиліть, відтоді як писав свої новели Василь Семенович Стефаник. Уже й часи ніби інші, і життя інше, але його твори досі хвилюють читача. Та що там хвилюють! Кожна новела проймає голову пекучою, як вогонь, думкою, і нема жодної такої, яка б не краяла серце. Примарами минулого встають герої Стефаника, але ніколи не стане минулим те, що захоплює в новелах,— прониклива щирість, людяність кожного твору.
Новела «Сини» розповідає про старого Максима, що залишився на старості літ сам. Не тому, що покинули його рідні,— доля забрала. Спостерігаючи за тим, як працює Максим, багато чого можна сказати про нього: працьовитий, вправний, землю любить і знає. Звик він працювати коло землі, у цьому вбачав і сенс життя: жити, працювати, ростити дітей, щоб «хата була ясна, аби діти росли», щоб добробут був. Так виховував і синів своїх Андрія та Івана. Отож, коли приїхав старший син Андрій і сказав, що йде воювати за Україну, батько тільки з розгубленості спитав: «За яку Україну?» Він не знав гучних слів. Для нього земля й була завжди часткою Батьківщини, бо тут так само жили й батьки, й діди його. Але син, одержавши освіту, мислив по-іншому: «Підоймив Шаблев груду землі та й каже: «Оце Україна, а тут,— і він справив шаблев у груди,— отут її кров...» Для нього невід'ємною частиною любові до цієї землі було не тільки бажання працювати на ній, але й готовність боронити її від ворога. Відвага сина сповнила гордістю серце Максима, заступивши на якийсь час навіть таку природну любов до свого дитяти, вболівання за його життя. Він тоді й іншого сина — Івана — відпустив з Андрієм. Тільки дружина його чула материнським серцем, що не побачить синів. Розпач її був таким, що вона не витримала смерті синівської. І ось старий Максим сам. Залишився він зі своїми думами, від яких не втечеш: що залишилося на землі після нього, після його синів. І не може знайти відповіді. Тільки ще завзятіше береться до роботи. Земля — його життя, його робота, сенс усього буття — і нині рятує його від самотності, від розпачу. Ось так без зайвих декларацій, просто і доступно розповів письменник історію людини, що любить землю свою не на словах; він віддав за неї синів своїх .— кращих синів великої неньки України.
