Стiйкiсть i незалежнiсть поетичних переконань В. Стуса
Стiйкiсть i незалежнiсть поетичних переконань В. Стуса
Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів двадцятого століття. Він широко відомий в Україні та за її межами. Поет вражає своєю відвагою і самозреченням, стійкістю і незламністю, з якими він виступав за високі ідеали добра і справедливості. Навіть у неволі він свято вірив у національне відродження свого народу, у незнищенність нації, її мови та культури, в те, що пророцтво великого Кобзаря обов'язково здійсниться. Навіть за тюремними мурами бачив В. Стус Україну в образі дзвінкого собору. Україною він жив і марив на чужині. Ця любов була головним сенсом його життя. Доказом цього є невеликий вірш "На колимськім морозі калина..." На чужій землі зацвіла калина рудими слізьми:
На Колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцева днина, і собором дзвінким Україна написалась на мурах тюрми.
Від Стуса вимагали зректися своїх політичних переконань, відмовитися від протесту проти пригнічення рідного народу. За це обіцяли звільнити з в'язниці. Але поет не згодився, як важко йому не було:
Весь обшир мій - чотири на чотири. Куди не глянь - то мур, куток і ріг. Всю душу з'їв цей шлак лілово-сірий, це плетиво заламаних доріг.
Поет бачив безнадійність свого становища і свідомо сприймав його як неминучість, заповідану долею:
Ніхто тебе в недолі не врятує, ніхто й не зіб'є з власної тропи.
Моральну силу вистояти, не схилитися дає поетові переконання у тому, що правда - за ним, що життя його сповнене добра, любові і благородних діянь в ім'я Вітчизни, українського народу, що дорога обрана ним правильно:
На ній і стій, і стій, допоки скону, допоки світу й сонця - стій і стій.