Ставлення поетів до України, матері
Можем вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна матір рідну вибирати...
/ В. Симоненко /
В українській культурі образи України і матері завжди були взаємопов'язані. Високе місце матері в ній пояснюється перш за все тим, що племена на терені майбутньої України займалися головним чином землеробством. В цьому Україна близька до землеробських культів Міжріччя, давнього Єгипту та давньої Греції. На відміну від мисливця, кочівник, ідеал якого був втілений сильним та агресивним Батьком, землеробські культи цінують плодовитісь та ведення домашнього господарства. Найкраще ці функції виражає жінка середнього або похилого віку, з підкресленими статевими ознаками: великими грудьми, пишними стегнами, що ми спостерігаємо в анатомії скіфських ідолів - "баб".
Саме мати символізує землю-годувальницю, биття її без потреби було таким же страшним гріхом, як биття матері. Хоча письменники періоду панування християнської ідеології української державності пропові-дували ідеал мужнього і справедливого Небесного Отця як судді та оборонця рідної землі (Лазар Баранович, Іван Величковський), такий погляд так і не став масовим.
Як показали дослідження матріархальна Богиня-мати, Мати-земля трансформується середньовічною церковною традицією в Богородицю (Берегиню, Покрову).
На прикладі "малоросійських повістей" М.Гоголя помітний перехід від героїчного минулого України, де головним героєм був Лицар, козак, лідер (повість "Тарас Бульба") до національного, державницького та особистого занепаду, коли народом починають керувати жінки (повість "Іван Федорович Шпонька та його тітонька").
Т.Шевченко пов'язує жіночий образ вже головним чином з материнством ("Катерина").
Український Ренесанс 20-х років XX ст. відзначив прагнення зміни традицій: в програмній новелі "Я (Романтика)" М.Хвильовий намагався розстріляти свою матір.
Криза українізації спричинила повернення до джерел, повернувши звичайний ідеал України-матері. Покоління шістдесятників повністю поділяє цей світогляд.
Ставлення Бориса Олійника до матері помітне навіть на рівні назв: "Пісня про матір", "Сиве сонце моє".
У Василя Стуса Україна - мати, синівства якої ми ще маємо стати гідними:
Раби зростають до синів
Своєї України-матері.
("Сто років, як сконала Січ")
Її здатності набувають містичних ознак, характерних для середньовічних містерій:
І Господові помолись за мене,
А вмру - то й з того світу витягни.
("Весь обшир мій - чотири на чотири")
Для Василя Симоненка образ України-матері теж був звичним і глибоким. Його національну свідомість висловлено в категоріях сина з матір'ю:
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
("Задивляюсь у твої зіниці")
Проте цю любов не можна назвати сліпою; поет гнівно засуджує недоліки українського життя:
Україно! Тебе я терпіти не можу,
Я тебе ненавиджу чуттями всіма,
Коли ти примітивна й на лубок похожа,
Коли думки на лобі у тебе нема.
("В букварях ти наряджена і заспідничена...")
У поезії Дмитра Павличка духовний зв'язок з матір'ю письменник проніс через усе життя ("Два кольори"). Україна - сенс життя поета:
...Україно, моя Україно,
Я для тебе на світі живу!
("Пісня про Україну")
Нарешті Іван Драч у поемі "Чорнобильська мадонна" підносить образ України-матері до всесвітнього масштабу, втілюючи у образі Мадонни. Його сприйняття України виражається навіть на рівні епіграфів: текст поеми він розміщує між початком і кінцем народної думи ("Бідная вдова: три сини"). Проводячи в поемі паралель між трагедією України і бідою звичайної жінки, Драч показує, що чорнобильська катастрофа - такий же закономірний результат злочинного ставлення до України, як і негаразди синів у думі через їхнє злочинне ставлення до матері.
Вірю, що прекрасна традиція глибокої любові й пошани до рідної країни і найближчої людини підтримає нас у цей час знецінення всіх ідеалів. Нехай приклад кращих синів України навчить нас справжньої синівської вірності до них.