Постать Івана Франка в історії української літератури — це постать велетня духу, речника народних дум і прагнень. Живий неперервний зв'язок з народними коренями надав його творчості ту художню правдивість, що наснажує справжню, серцем писану поезію.

Поетична спадщина Івана Франка співзвучна з народнопісенною творчістю. Він відчував і вдало використовував у своїх віршах пісенну образність, опрацьовував жанрове розмаїття фольклорного скарбу, чудову ритмомелодику українських пісень.

У циклі "Веснянки" ми знаходимо органічні для народного світобачення образи та мотиви. Прокидається природа, на весняне поле виходить орач, спрагла земля чекає на добрий засів:



Доля грядки капле,

Красу садить, розум сіє.

("Ой що в полі за димове?..")



Поетична уява Франка гармонійно поєднує власні художні знахідки з традиційною образною системою, втіленою в народних піснях ("місяць-князь", "ясне личенько", "дівчина-пахучая квітка", "дівчина-зірничка", "сльози-роси", "рум'янеє личко"). Нерідко знаходимо у Франковій поезії своєрідно опрацьовані і наповнені новим змістом народні паралелізми:



Розвивайся ти, високий дубе,

Весна красна буде!

Розпадуться пута віковії,

Прокинуться люди!

("Розвивайся ти, високий дубе...", із циклу "Україна").



Характерні для його творчості і народнопісенні протиставлення. Наприклад, у вірші "Жіноче серце! Чи ти лід студений..." із циклу "Сонети" поет запитує, чим є загадкове жіноче серце — льодом студеним чи цвітом весни?

Але найяскравіше простежується зв'язок з народними піснями в ліричній драмі Франка "Зів'яле листя". Цілі строфи дихають цим пісенним чаром:



Неси ж мене, коню, по чистому полю,

Як вихор, що тутка гуляє,

Ачень, утечу я від лютого болю,

Що серце моє розриває.

("Безмежнеє поле в сніжному завою...")



Поетичне багатство фольклорних традицій нашого народу найповніше втілилося у "Другому жмутку" "Зів'ялого листя". Тут натрапляємо на дивовижно майстерні фольклорні стилізації: "Зелений явір, зелений явір...", "Ой ти, дівчино, з горіха зерня...", "Червона калино, чого в лузі гнешся?", "Ой ти, дубочку кучерявий...", "Ой жалю мій, жалю...". Про органічну спорідненість цих віршів з пісенною народною творчістю переконливо свідчить те, що деякі з них справді стали народними піснями.

А про пісню "Як почуєш вночі край свойого вікна", складену на вірш Франка, мало хто знає як про твір літературного походження, настільки близька вона до народного духу. Свідченням цього є існування великої кількості варіантів текстів та музики, основою для яких став вірш І. Франка. Безпосередність переживань, яскрава образність та на диво гармонійна ритмомелодика — найперша запорука успіху цієї поезії в народному сприйманні:



Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.

Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко;

Се розпука моя, невтишима тоска,

Се любов моя плаче так гірко

("Як почуєш колись...")



Поетична творчість Івана Франка позначена тією майстерністю, яку формує тонке відчуття рідного слова та засвоєння багатовікового народнопісенного досвіду, який є тим безцінним скарбом, що його Франко шанував понад усе:



Криниця та з живою, чистою водою —

То творчий дух народу, а хоч в сум повитий,

Співа до серця серцем, мовою живою.

Як початок криниці нам на все закритий,

Так пісня та з джерел таємних ллєсь сльозою,

Щоб серце наше чистим жаром запалити!

("Народна пісня", із циклу "Сонети")