Олесь Гончар - свідомий та мислячий син свого народу, а тому і активний учасник його живої історії, пам'ятаючи, що історія - "...це не тільки сива минувшина, а й суперечлива, сповнена драматизму сучасність і що цю історію нинішнього дня маємо творити вдумливо, з відповідальністю перед майбутніми поколіннями". Опублікований уперше 1968 року "Собор" своїм публіцистичним, пристрасним пафосом закликав читачів замислитися над значенням духовних начал у людському житті, історичної пам'яті, культурної спадщини народу. В той же час роман привертав увагу до таких серйозних негативних явищ у нашому житті, як бездуховність, моральне браконьєрство, бюрократизм. "Собор" - це роман запитань, шукати відповіді на які письменник і закликає читачів. Як бути справжнім? Чи збагачується духовно сучасна людина? Як жити, щоб не втратити собори своїх душ? Хоче автор дізнатися, звідки у деяких сучасників невміння поважати свій народ, любити своїх близьких, чому зник дух вольності й патріотизму, що був властивий борцям за свободу й щастя українського народу. У "Соборі" є кілька образних явищ, що виростають до рівня символу. Це монумент Титану, урочище Скарбне і, звичайно ж, козацький собор, збудований козаками після розгрому Січі. Але собор водночас є і втіленням високого духу народного. Собор постає у романі як диво довершеності народної архітектури, як пам'ятка історичного минулого народу. У романі собор став епіцентром конфлікту між людьми, між духовністю і бездуховністю. Про що б не писав Олесь Гончар, він бачить собор передусім як велич духу, як мірило совісті, як докір недбальцям і користолюбцям. В уяві Миколи Баглая собор постає в одному ряду з нерукотворними цінностями, бо хлопець вважав, що є в соборі вільний дух, любов, нескореність. А це ті людські риси характеру, без яких не можна зберегти, неможливо збудувати державу, стати вільною і незалежною країною. Недаремно, письменник закликає берегти собори своїх душ. Такі, як брати Баглаї, Ізот Лобода, бережуть їх, не дозволяють їх нівечити. Вважаю, що роман "Собор" - це заповіт нам, сучасникам, цінувати красу, бути духовно багатими і щедрими на добрі вчинки.
