І. Дитинство і юність поета. (Павло Григорович Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині в багатодітній сім'ї сільського дяка, який був водночас і вчителем "школи грамоти". Від батька він мав музичну обдарованість, від матері - любов до української пісні. Перші роки минули у світі чарівної природи. Матеріальна скрута змусила батька віддати дев'ятирічного Павла до бурси. Довелося хлопцеві самотужки заробляти собі на шматок хліба: він співав у Троїцькому хорі міста Чернігова.)
II. Слава і трагедія поета.
1. Вітру вітровіння... (Після виходу перших віршів молодого поета з'явилися позитивні відгуки відомих письменників. Вони відзначали оригінальність стилю Тичини, тематичне розмаїття, красу українського слова.)
2. Доби нової знак. (Революція 1917 року не була для Тичини несподіваною. Він із захватом молодості чекав на неї, мріяв, що нова доба стане ерою щастя, що всі люди будуть вільні, рівні. Своїми творами поет заперечував модне в той час декадентство. Враження революційних битв захопили творчу уяву митця.)
3. Його шляхи, його боління... (Революція гналася за поетом, як дикий кінь. Кожна його нова збірка - це гімн новій добі. І ніколи було зупинитися, роздивитися навколо: страшно було побачити голодні очі помираючих у 1932-1933 років, не хотілося вірити у тисячі ешелонів, які везли цвіт нації на погибель у далекі суворі краї. Заколисувало сумління "чуття єдиної родини", бо голосно зазвучала на знелюднілих полях "пісня трактористки", бо "партія веде" в омріяне майбуття.)
4. Перетворення "сонячних кларнетів" на "пофарбовану дудку". (Павло Тичина досяг у Радянському Союзі, здається, всього, про що міг мріяти поет. Кожен його рядок друкувався і ставав хрестоматійним, нагороди сипалися на поета дощем. Він ретельно вивчав марксистську філософію, хотів набуті знання викласти в поетичній формі, а з-під пера лізло щось дике і недолуге:
Перекочовуючи насичуючись кількісно якісно перехоплюючись проймаючи взаємно протилежності прямуєм за законом діалектики до незміренного майбутнього.
Поет кидався шукати нових форм вірша, ставив слова у неприродну для них позицію й отримував абракадабру: ...одна одна турбація традицій підрізація колективізація Або: Незборено залізяно пройти без каяття не спать голубо-сизяно наукою пронизано щоб все було життя.
І тільки на схилі життя Павло Григорович у вузькому колі близьких зізнався, що в оцінці його творчості об'єктивним був лише Євген Мала-нюк - поет-вигнанець, який сказав, що від сонячних кларнетів Тичини пофарбована дудка зосталась.)
III. Значення творчості Павла Тичини. (Та як би там не було, а Тичина був видатним поетом української літератури. Його ранні твори - це шедеври пейзажної і любовної лірики. Вони показали красу української природи, цноту і замріяність першого кохання. У цьому Тичина був і залишився неперевершеним.)