Художня проза Бориса Грінченка сповнена нічим не прикрашеною життєвою правдою. Не з холодною розсудливістю спостерігача сприймав митець народне безталання, а палким серцем людинолюбця. Письменник пізнав нелегку долю народного вчителя, тому у своїх творах змалював те, що добре знав, з чим безпосередньо стикався, серед чого жив.

Письменник за десять років вчителювання в народних школах зрозумів необхідність освіти для простого селянина. Тому література стала для нього ще однією формою громадської діяльності. Письменник хотів, щоб якомога більша кількість його творів була доступна народові. А для цього потрібно не вимальовувати побутові деталі, а глибоко проникнути у психологію селянина.

Оповідання та повісті Грінченка написані простою мовою, не переобтяжені сюжетними поворотами. Але складні та драматичні долі його героїв вражають психологічною достовірністю, викликають співчуття. Народне життя постає у вистражданих, зболених рядках без прикрас, воно минає в постійній праці заради шматка хліба. Убогість принижує і зрештою спотворює чуйну та совісну народну душу. В оповіданні "Грицько" головний герой, хлопчик, що зріс у відносних статках, б'ється над проблемою: чом такі лихі його сусіди. Проте до кінця твору він зрозумів, що то людська вбогість, тяжке добування шматка хліба озлобило їх проти цілого світу.

Головний герой оповідання "Без хліба" Петро — людина чесна та роботяща. І хоч його невеличка родина — дружина Горпина та маленька дитинка — жила у величезній бідності, проте в сім'ї панували злагода та любов. Через недороди молодий господар ніяк не міг зіп'ястися на ноги, а "на весну зовсім у селянина не стало хліба". Довго Петро шукав виходу, але без успіху. Напозичавшись, спробував найнятися — не найняли, попросив в борг зерна з громадських гамазеїв — староста відмовив. А голод допікає...

Письменник реалістично змалював психологічний стан героя. Петро пригадав, як торік староста вкрав четверту частину ячменю з тих самих гамазеїв, з яких зараз відмовився дати йому в борг: "Вони крастимуть наше добро, а ти з голоду вмирай..."

Одної ночі Петро пішов до гамазеїв, просвердлив дірку і наточив три мішки зерна. Дірку залатав, а що вкрадено було небагато, то злочину ніхто й не помітив. З'явився в Петровій хаті хліб — та не стало спокою. Горпина не могла пробачити чоловікові, що він зважився на крадіжку: "Я любила тебе, а ти злодієм зробивсь". Скільки не вмовляв себе Петро, що інакше вони б з голоду померли, проте полегшення така розрада не приносила. Не витримав бідолаха — пішов до громади з повинною. Односельці, побачивши його щире каяття та сором, простили Петра, бо зрозуміли, що така чесна людина лише у відчаї може піти на злодійство.

Безвихідь стає нестерпною, коли немає на кого в житті спертися, немає на кого розраховувати. Особливо важко вижити в нелюдських умовах дітям, а надто сиротам. В оповіданні "Сама, зовсім сама" сирота Марися залишається наодинці з нуждою. У найми ніхто не бере, за житло заплатити нічим, їсти нічого, та ще насілася на неї пропасниця. Не бачачи для себе жодного виходу, бідолашна дитина лягає під поїзд.

У напівсироти Галі з оповідання "Сестриця Галя" залишився батько, є й оселя, хоч убога, та своя. Але в сім'ї, крім неї, лишилося ще двійко маленьких дітей. Зі смертю матері для Галі закінчилося дитинство. "Це маленьке худеньке дівчатко з карими оченятами, ця нова мама цим дітям" здивувала батька працьовитістю, терплячістю і дбайливістю.

Письменник залишається вірним життєвій правді і тоді, коли змальовує долю сільського вчителя. В оповіданнях "Екзамен", "Непокірний" він відтворив образ справжнього народного вчителя, який щиро переймається просвітою і, терплячи нужду та нерозуміння сільського начальства, таки вчить селянських дітей, сіючи в їхніх душах "розумне, добре, вічне". Знаючи про тяжке бідування маленької Олександри, головний герой оповідання "Украла" намагається тактовно підійти до її вчинку: дівчинка, знесилівши від голоду,

вкрала в однокласниці окраєць хліба. Учитель виправдовує її перед класом — і діти, зрозумівши, пробачають їй провину.

Сповідуючи ідеєю просвітництва, Борис Грінченко не робить зі своїх художніх творів декларацій про тяжке життя народу, він просто розгортає картини цього життя, що самі свідчать за себе. Письменник вірний життєвій правді, але він не сторонній спостерігач, а людина, повна співчуття до знедолених.