Юрій Смолич писав: "Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не будемо шукати небезпечних аналогій у класиці — між Шекспіром і Шиллером або Мольєром чи Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургії він не мав собі рівних.". Микола Куліш був багатогранно обдарованим художником, людиною виняткової творчої та громадської енергії. На жаль, на землі йому судилося прожити не багато, але в літературі, в пам'яті свого народу він житиме вічно.
Микола Куліш увірвався в літературу п'єсою "97" і відразу здобув популярність, шалений успіх. "Про п'єсу говорило ціле місто, в трамваях, на вулицях, навіть на базарі", — писав Ю. Смолич. У цій драмі, як і в п'єсах "Комуна в степах" та "Прощай, село", що склали так звану "селянську трилогію", автор виводить проблеми тогочасного радянського села. Села, що знаходилося "десь далеко від революційних штабів", села, що переживало розруху після закінчення громадянської війни, села, в якому з голоду вмирали люди, в якому панувало безправ'я.
Деякі твори Куліша присвячені проблемі міщанства. Так, у комедії "Отак загинув Гуска", епіграфом до якої стали слова: "Табір міщанський, трухлявий, огидний, ой як тебе ненавидю я!" автор розвінчує міщан, наляканих революцією, обивателів, ізольованих від життя країни. У комедії "Мина Мазайло" разом з проблемою міщанства драматург піднімає проблему українізації, що "відбувалася" в 20-х роках минулого століття. Автор показує, як за роки тотальної русифікації пересічний українець-міщанин загубив почуття приналежності до своєї нації, втратив свої корені. В цій п'єсі Куліш також піднімає проблему шовіністичної політики в Україні, проблему прикритої русифікації.
Проблема зіткнення інтересів та ідей закладена у п'єсі "Патетична соната", яка присвячена громадянській війні. Проблема вибору, розходження поглядів, служіння різним ідеям та ідеалам, і
як наслідок — неможливість порозуміння. У творі також піднімається проблема вартості людського життя, значущості людини. Проблема безкорисного, ідеалістичного служіння піднімається і в трагікомедії "Народний Малахій". Твір про чоловіка, який швидко зрозумів, "куди вітер дує", і заради ілюзорних ідеалів залишив родину, внаслідок чого його донька наклала на себе руки. Віктор Петров (Домонтович) писав: "За своїм змістом ідеологічні п'єси Куліша були криком враженого почуття українця проти більшовизму і виявленням розгубленості перед жахом диктатури пролетаріату...".
Про що б не писав Микола Куліш, він завжди писав правду, але правда не цікавила радянську владу, і ця розбіжність у поглядах стала життєвою трагедією драматурга.
