Твір за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» не тільки широко охопив соціальні явища дійсності, а й дав справжню галерею образів селян і панів-кріпосників, що сприяло багатогранному розкриттю своєрідності характерів та поведінки головних персонажів. Спробуємо розглянути образи цих персонажів — Чіпки та Грицька — і порівняти їх. Почили своє життя Чіпка і Грицько однаково: обидва з бідної сім’ї, де вже дуже давно не бачили достатків; обидва однакових років, але Грицько — сирота. Разом жартують, разом сумують, разом нівці пасуть, разом їдять «сухарі — чорні, як земля».
Але настав час, коли треба було кожному з них вибирати свій шлях. Пише Панас Мирний: «Грицько — не промах». Зрозумів, що «годі за вівцями ганяти — бо невеличка з них користь…» Пішов на заробітки, проходячи повз магазини, роззявляв рота, дивуючись на багатство. Заворушилась у Грицька заздрість у серці отруйною змією: «Ач, як люди живуть!» Вже тоді зароджуються скнарість, крутійство, що зроблять згодом з цієї людини інди-відуа-ліста-власника. Але вмів працювати Грицько, умів і любив: «працює, як хазяїн, завжди веселий, спокійний». І тут вони однакові з Чіпкою — обидва хазяйнують, обидва працьовиті. Проте не однакова у них мета в житті. У Грицька мета — одружитися з багачкою, щоб «до свого добра приточити ще й жінчине, щоб вийшло одно, та велике», — а в Чіпки — мета знайти правду, вірно служити громаді.
З того часу розходяться їхні шляхи: правдошукач Чіпка не погоджується з психологією «вола», який завжди робить те, що скаже хазяїн, і потроху, не знайшовши відповіді на свої питання, скочується на слизький шлях. А Грицько тихо й мирно живе у своїй «теплій та ясній, тихій та щасній хаті», ростить діточок, не «суне» носа куди не треба, бо «своя сорочка ближче до тіла». Та й Чіпці радить: «А нема правди, то живи так, як і всі живуть». Ось тут найкраще і виявляється дрібновласницька психологія Грицька. Навіть його дружина Христя засумувала після Чіпчиної сповіді, після його гарячих слів про неправду, що зараз панує на землі; та тільки не Грицько. Казав Чіпка: «А якби була правда, то цього б не було.., я б ніколи не став таким, яким ви мене бачите…» Та нічого не казав цей «хазяїн», хоч і відчував у глибині душі, що правду говорить Чіпка. Зробився Грицько перевертнем, сидів тихо, нікого не чіпав, щоб і його ніхто не займав.
Не така доля судилася Чіпці: не могла мовчати ця горда, непокірна людина, але пішла не тим шляхом, щоб згодом стати вбивцею. Багато жорстокої ненависті в його словах: «А все люди, все люди. Вони в мене й батька одняли, людоїди; вони мене ще змалечку ненавиділи». Гнів свій топить у чарці; там, у шинку, і знаходить Чіпка собі «друзів»: Луш-ню, Матню і Пацюка. Починається «красиве» життя. Чіпка бешкетує, пиячить, «кожнісінький день ґуля та й ґуля». Так починається моральна деградація особистості. Людина стає більш подібною до звіра.
Але згадаємо «голодну волю» та повстання селян. Як героїчно поводить себе Чіпка, і як поводить себе Грицько. Чіпка, як справжній захисник ідей селянства, підтримує односельців, особливо турбується за діда Уласа, у якого був підпасичем разом з Грицьком, бо «підняли москалі» його. Тому й гукає він Грицькові: «Ти бачиш? Кров безвинно ллється… Діда Уласа ледве живого підняли на вітер. Не даймо!..» Що ж робить Грицько? Грицько «не одказав на це ні слова — та мерщій від Чіпки, та в чужий город, та й присів за тином». Чіпку ж було так вибито, що він «устав — наче з хреста знятий», зате Грицько прийшов живісінький додому, та ще й почав вихвалятися перед Хри-стею своїм боягузтвом та підлістю. Кому ж у цьому випадку ми віддамо перевагу: чуйному «волоцюзі» чи хазяїнові, що зрадив найкращі почуття людини? Звичайно ж, правдошукачеві Чіпці, у якого в серці живе поряд з ненавистю до людей і щира любов.
Добре хазяйнують Грицько та Чіпка на своїх полях, мають добрі хати і добрих жінок. Але заздрить цей невсипущий хазяїн колишньому гультіпаці за те, що взяв Чіпка за Галею добрий посаг. Тому і завжди скаржився перед ним на свої нестатки, хоч завжди значно перебільшував, щоб розчулити Чіпку, щоб отримати допомогу. Непотрібні Грицькові ні громада («та й на громаду плюнь», — каже він Чіпці), ні правда — ніщо. Він прагне бути осторонь будь-яких суспільних подій, «люто» працює, керуючись егоїстичними мотивами індивідуаліста-власника, внаслідок чого стає тим нагромаджувачем, який скнарістю, крутійством, а то й пограбуванням свого біднішого ближнього згодом досягне становища глитая. Тому він позбавлений позитивного начала і не стільки протистоїть Чіпці, скільки відтіняє його образ.
Ці образи двох селян, що вийшли з одного середовища, дуже різні за своїми характерами, ідеями та діями. Йдуть вони різними шляхами, хоч жоден з них не знаходить праведної стежини. І нам все ж таки ближче стихійний бунтар, невтомний правдошукач Чіпка, ніж хазяйновитий власник Грицько з зачиненою для людей душею. Хоч, можливо, і залишається там крапля добра, бо бажає він Чіпці: «Хай тобі Бог помагає на все добре», — бо забирає він Мот-рю до себе доживати вік, але все ж таки недаремно його дружині Христі ближчий Чіпка зі своїм протестом.
