Василь Стус прийшов у літературу в кінці 50-х — на початку 60-х років, коли зміни в житті країни, пов’язані з викриттям культу Сталіна, привели до вибухових змін у мистецтві, літературі і насамперед — у поезії як роді літератури, по-перше, найбільш мобільному, а по-друге, найчутливішому, який, немов оголений нерв, відразу ж болісно реагує на зміни, що відбуваються в житті. Зміни ці пройшли двома напрямами.
Зросла увага до життя, внутрішнього світу людини праці — не як бездумного та бездушного «гвинтика», а як мислячої, духовно багатої особистості, що несе в собі цілий неповторний світ. Це найповніше відчувалося в творах В. Симоненка («Ти знаєш, що ти — людина?», «Дід умер», «Баба Онися», «Піч», «Дума про щастя»), І. Драча, Ліни Костенко та ін. І другий напрям — естетичне освоєння змін, що принесла в життя науково-технічна революція, розвиток космонавтики, атомної фізики, генетики та ін. Вона визначила й тематику творчості багатьох поетів, дала матеріал для конструювання художніх образів. Про це можна судити вже з назв збірок та окремих творів письменників: «Атомні прелюди» (М. Вінгра-новський), «Протуберанці серця», «Балада ДНК — дезоксирибонуклеїнової кислоти», «Причетність планетарна (І. Драч), «Зоряний інтеграл» (Ліна Костенко), «Планета на житній стеблині» (В. Коломієць).
Загалом поезія тих років характеризується злиттям образного, естетичного та раціонального начал. В. Стус особливістю свого таланту, підходу до естетичного відтворення дійсності входить у плеяду шістдесятників, хоч, звичайно, його творчість несе й лише йому притаманні прикмети та якості,- що різнять його від сучасників. Але, як говорить про Стуса М. Жу-линський, «в цілому творчість митця слід розглядати на історичному тлі відображеної ним реальності, в системі його поетики і в художньому контексті творчості Василя Симоненка і Ліни Костенко, Миколи Вінграновського та Івана Драча».
Жанр ліричної медитації зумовлений притаманною Стусові особливістю поетичного обдаровання — щасливого поєднання емоційної сили ліричних переживань з глибоким інтелектуалізмом, філософським осмисленням конкретних реалій життя. Ось один із порівняно ранніх віршів (1963) — «Біля гірського вогнища». Така, здається, земна стурбованість звичайним побутовим питанням Як запалить тебе, багаття, у чорний день? У чорну ніч?
відразу ж переходить у площину вічної проблеми пошуку мети в житті та шляхів до неї — і завершується глибизною узагальнюючої думки про загальнолюдську сутність життя з воістину гетевською глобальністю й складністю понять: Як вибухнути, щоб горіть? Як прохопитись чорнокриллям під сонцем божевільно-білим? Як бути? Як знебуть? Як жить?
«Як жить…» Адже це, власне, філософська основа тих питань, над якими віками мучиться людство, шукаючи на нього відповідь. Тут Стус лише порушує питання. А в багатьох поезіях і відповідає на нього. Пригадаймо «Як добре те, що смерті не боюсь я», «У цьому полі, синьому, як льон», стисло зупинимось на поезіях різних часів — «Молодий Гете», «Не можу я без посмішки Івана», циклу «Костомаров у Саратові», «Господи, гніву пречистого». В останньому вірші чується готовність до страсного шляху, до добровільних страждань за людей, віра в те, що він має для них сили: «Де не стоятиму — вистою». Тут — відгомін біблійних образів і мотивів. «Це поезія філософічна, причому філософічність її проявляється не на рівні цитування або тлумачення тих чи інших положень… Це своє, вистраждане поетом осмислення основних засад буття людини, роздуми над її місцем у природі й суспільстві, над її моральним самовизначенням у такому непростому й недосконалому сучасному світі» . Основним засобом образності, поетичного відтворення світу, передачі власних почуттів, думок переживань у поезії В. Стуса є метафоризація. Про це неодноразово говорили дослідники його творчості. М. Ільницький цілком слушно вважає, що здатність піднести конкретне спостереження до рівня глобальної метафори-символу — характерна риса поетики Василя Стуса.
Справді, розгляньмо початок поезії «За літописом Самовидця» — образ сонця, що дивиться на землю, служить ключем для розуміння ідейно-художньої сутності всього твору. Так само й образ зламаної віті вечора («Гойдається вечора зламана віть») чи метафоричний образ червоної тіні калини на чорних водах («Ярій, душе, ярій, а не ридай»). Мова поезій В. Стуса відзначається багатством, оригінальністю, сміливим поводженням з усталеними нормами. Поет часто вдається до словотворення, неологізмів, деформує слова, але з тонким почуттям такту, міри, так, що новотвори допомагають глибше розкривати задум поета, привнести у зміст нові нюанси.
Ось декілька неологізмів з його поезій: наверх, наниз, нажиття, наскін. Важко пояснити принципи творення цих слів, префікс на, незвичний тут, немов надає якоїсь прихованої динаміки звичайним словам верх, низ, життя, скін. Подібними ж є слова: додосвітки, надсмеркання, поранок, безоко, безсердо, витерп, паніготь. Таких ново утворів у поезії В. Стуса досить густо. Навряд чи вони ввійдуть в активний запас нашої мови, нашої поезії. Проте в контексті Стусових творів вони сприймаються як щось закономірне, виправдане, увиразнюють думку, роблять її яскравішою, чіткішою. Новаторські підходи В. Стуса до образотворення, орієнтація на психологізм, звернення до підсвідомого, філософська глибина та інтелектуалізм поезії виводять її на обшири вершинних світових досягнень.
Він відомий як обдарований перекладач творів визначних майстрів художнього слова, близьких йому за образною суттю та спрямованістю й глибиною думки. Це — Й. В. Гете, Р. М. Рільке, який, мабуть, найбільше імпонував йому як поет, Г. Лорка, а також М. Цвєтаєва, білорус М. Богданович та інші близькі Стусові внутрішнім світом та поетичним ладом митці. При цьому він залишається глибоко національним поетом. І йдеться не про використання окремих традиційних образів чи підходів до відтворення реалій народного життя. Він зумів відчути і відобразити світ свого народу, нації в складних історичних перепадах минулого й сучасності, спостерегти ті зміни, які відбулися з часів Шевченка. Не випадково нині говорять про українську літературу — від Шевченка до Стуса.
Зараз поезія В. Стуса міцно ввійшла в літературне життя України, а в життя діаспори навіть значно раніше. Твори його перекладені англійською, німецькою; російською, іншими мовами світу.
