Леонід Глібов любив Чернігівщину, часто приїжджав помилуватися краєвидами, поблукати старенькими вулицями, відпочити на березі річки Снов. Під час одного з таких приїздів він замислився над тим, що ще недавно по цій землі ходив Тарас Шевченко, писав, малював, а сьогодні його вже нема. Так народилася поезія "Журба", яка була покладена на музику М. Лисенка і стала улюбленою піснею кількох поколінь "Стоїть гора високая".
У поезії автор описав лагідну, ніжну теплу пору року - літо. Вона так само чудова, як і молодість, та ліричний герой засмучений. Він розуміє, що скоро прийде осінь і нагадає, що щасливі дні промайнули, молодість минула. Від цього болить серденько у героя, тяжко йому на душі:

Як хороше, як весело
На білім світі жить!..
Чого ж у мене серденько
І мліє, і болить?

А болить воно від усвідомлення, що природа змінна, але вічна. Пройдуть холодні осінні дощі, прошумлять снігові заметілі і знову землю уквітчає зеленню та квітами весна. Життя ж людини скороминуче, до неї ніколи не повернеться юність, ніколи їй більше не пережити щастя молодості, ніколи не зустрітися з дитинством.

Ой річечко, голубонько!
Як хвилечки твої -
Пробігли дні щасливії
І радості мої!
До тебе, моя річечко,
Ще вернеться весна;
А молодість... не вернеться -
Не вернеться вона!..

Поезія "Журба" - це свідчення не тільки великого ліричного таланту Леоніда Глібова, а й патріотизму, мудрості, глибокого знання українських народних образів-символів. У цій поезії є і верба - символ весни і самої України, і гора - символ висоти людського духу, і річку, яка символізує плинність часу, початок і кінець людського життя. "Журба" витримана Глібовим у стилі народної пісні. І змістом, і духом вона близька до народного мелосу. "Завдяки глибокій життєвості, яскравій емоційній виразності, винятковій мелодійності звучання, - писав Б. Деркач, - вона за життя поета стала народною піснею".