Поетична творчість Рильського періоду Великої Вітчизняної війни відзначається силою патріотичного почуття, ідейно-тематичним і жанровим багатством. Залишаючись поетом-ліриком, Рильський в цей час широко використовує прийоми поета-трибуна, поета-агітатора, які з’явились у його творчості напередодні війни («Народам світу», «Народам радянської землі»). Виходять книги його віршів - «За рідну землю» (1941), три книги в 1942 році -«Слово про рідну матір», «Світова зоря», «Світла зброя»; «Велика година» (1943), «Неопалима купина» (1944), книга публіцистичних статей російською мовою «Народ бессмертен» {1942) та ін.

Рильський бере активну участь у житті радянського суспільства: часто виступає на антифашистських мітингах і зборах, виголошуючи полум’яні промови, в яких закликає слов’янські народи та прогресивних людей усього світу об’єднатися навколо Радянського Союзу для знищення фашистського звіра. І хоч Рильський не був на фронті, та мав славу справжнього фронтовика. З ворогом воювали його мужні, як правда, вірші.

Герой Радянського Союзу письменник Юрій Збана-цький, який два з половиною роки був у партизанах, у своїй промові на пленумі Спілки радянських письменників України в 1944 році говорив: «Вірші Максима Рильського, Павла Тичини дуже часто зачитувалися перед строєм. Партизанські композитори склали до них свою музику, і в лісах, у партизанському краю, співали пісні наших радянських письменників» ‘.

Окремі поезії М. Рильського разом з патріотичними віршами Т. Шевченка, П. Тичини, М. Бажана виходили в книжечках-листівках, які поширювалися серед партизанів і населення тимчасово окупованих областей України.

Провідні ідеї творчості Рильського періоду війни - утвердження непереможності Соціалістичної Батьківщини, незламність дружби народів Країни Рад, заклик до єдності слов’ян і всіх прогресивних народів світу.

«Москва»

Вірш «Москва» написаний у жовтні - листопаді 1941 року, коли гітлерівські орди рвалися до нашої зореносної столиці.

В обороні Москви велику роль відіграла радянська преса, фронтові листівки, твори художньої літератури - статті, пісні, вірші. Так, в «Песне защитников Москвьі», написаній в листопаді 1941 року, Олексій Сурков відбив могутнє патріотичне піднесення оборонців Москви, їх віру в перемогу над фашизмом:
Мьі не дрогнем в бою
За Отчизну свою.
Нам родная Москва дорога.
Нерушимой стеной,
Обороной стальной
Остановим,
Отбросим врага.

Давали натхнення оборонцям Москви на безсмертні подвиги і пристрасні статті О. Толстого («Москве угрожа-ет враг»), К. Симонова («Москва»), Є. Петрова («За нами Москва»), вірші Джамбула, Твардовського, Жарова та багатьох інших. Як вірний воїн, стояв на обороні нашої столиці і вірш Рильського «Москва». Величезне значення соціалістичної Москви для людства у вірші розкривається яскравими тропами, а також фігурою анафори:

Там правдолюбця Толстого сліди І Грибоедова сміх невгасимий, Там Маяковський, єдиний завжди, З Пушкіним стрівсь - весняної води Бурний потік із валами морськими. Там непогасний свободи рубін Світові світить крізь ніч пурпурово, Там осереддя всіх гір і долин…

Метафоричний образ - «там непогасний свободи рубін світові світить крізь ніч пурпурово» - висловлює думку про безсмертя і непереможність ленінських ідей, які з Москви вказують трудящим усього світу шлях до світлого майбутнього.

Москва об’єднала народи Радянського Союзу в «родину велику», вона допомагає народам обмінюватися духовними цінностями, розвивати національну культуру:

Там ми, братове, збирались яе раз В дружній розмові і в дружньому ділі. Там обіймав Україну Кавказ, Там наших співів гранився алмаз, Там наші думи росли буйнокрилі.

Повторенням епітета дружній поет підсилює думку, що у Москві люди різних республік завжди зустрічаються, як Друзі.
Вірш «Москва» пройнятий непохитною вірою,
Що не упасти ніколи Москві, Нашому серцю но вмерти довіку!
«Україні»

Роздуми про український народ, його героїчну історію, багату культуру, майбутню долю України стали змістом ліричних віршів «Україні» (1941), «Пам’ятник Богдана» (1942), «Києву» (1943), «Переяславська рада» (1944), ораторії «Слово про рідну матір» (1941), поеми «Жага» (1942, нова редакція - 1956) та багатьох інших творів поета.

Спільність і нероздільність історичної долі українського і російського народів, усіх народів країни соціалізму, незламна віра в те, що під проводом партії монолітний радянський народ здолає фашистські орди - такі провідні ідеї творів Максима Рильського про Україну.