Пісня - це душа народу. У ній - його минуле, сучасне і майбутнє. У ній - тонка краса і переможна сила. Такими є пісні Андрія Малишка, які оздоровлюють мою душу, допомагають зберегти віру в людину, в незрадливу любов, у щиру дружбу, в силу світової краси. Сьогодні, коли ми будуємо незалежну Україну, Малишкові "Пісня про рушник", "Стежина", "Ранки солов'їні", "Вчителько моя", "Білі каштани" з нами. І передадуться в спадок нашим дітям.
Материнській любові й відданості присвятив поет схвильовані рядки "Пісні про рушник". Проводжає мати сина в далеку дорогу. В її погляді - тривога і смуток, але й надія на щасливе майбутнє сина. Скільки ночей вона недоспала, щоб вишити йому рушник і подарувати "на щастя, на долю". З великою любов'ю змальовує Андрій Малишко портрет матері:
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої.
Материнську віру в світлу долю сина поет втілює в образі вишитого рушника, що символізує життєву дорогу людини і материнське благословення. Щирий уклін рідній матусі за її турботу, вірну любов і ласку.
Скільки пісень складено в народі про ніжне кохання! Воно ніколи не забувається, навіть сниться ночами. Найбільше припала до душі пісня Малишка "Ранки солов'їні". Життєві дороги закоханих розійшлися, але сподівання на зустріч живе. Тому й бадьорять мою душу слова:
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б'є,
Молодість мила,
Ти серце моє!
Стежина життя... Це по ній кожен має пройти гідно. Та якою вона буде і де проляже? Чи десь на чужині, чи в ріднім краю?.. У пісні "Стежина" поет закликає не кидатися в далекі світи у погоні за примарним щастям. Щоб потім не каятися і не тужити за батьківщиною. За тією стежиною, "дощами митою-перемитою", що пролягає "між круглих соняхів" і веде на батьківщину.
Як же її не шанувати, не благоговіти перед нею! У вільного народу незалежної України будуть інші пісні. У них буде менше смутку і болю, більше світлої радості й надії. Але ніколи не забудуться сердечні пісні Андрія Малишка - добрі супутники й порадники.