Упродовж усього життя А. Малишко натхненно працював як пісняр. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як П. Козицький, М. Вериківський, Д. Майборода, А. Штогаренко, С, Козак, О. Білаш. Чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "Ми підем, де трави похилі", "Рідна мати моя", "Білі каштани", "Стежина", "Пісня про рушник" та інші. Улюбленою у народі стала пісня "Цвітуть осінні, тихі небеса", (музика О. Білаша).
Пісенність - одна з найголовніших прикмет усієї поезії А. Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка.
Кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "Ранки солов'їні". Ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. Закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. Київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею - це сама молодість.
Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". До коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".
До кінофільму "Літа молодії" була написана "Пісня про рушник" (1959), яка давно вже стала народною. У цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села" (до речі, факт біографічний). Випроводжаючи сина "на зорі" у "дорогу далеку", "на щастя, на долю", за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок - "рушник вишива-ний". Побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:
Ліричний образ матері створює поет за допомогою епітетів. Усмішка у матері - незрадлива, ласкава. Її очі - засмучені, хороші, блакитні. Любов материнська- вірна.
Буквально за 8 днів до смерті А. Малишко написав свою лебедину пісню - "Чому, сказати, й сам не знаю...", - яка живе в народі під назвою "Стежина". Музику до неї створив Пл. Майборода. Образ стежини, виведений у вірші А. Малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. Як пройшов її? Чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається "біля воріт" рідного дому? Людське життя - ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. Тому стежині "нема кінця", як "й повороту теж нема".
У пісенній спадщині А. Малишка є кілька "Колискових", а також поетичні обробки народних пісень. Він написав лібрето до опери "Молода гвардія". У своїй книзі "Думки про поезію" він писав: "Для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати".