Розглядаючи творчість Павла Тичини, неможливо обминути пейзажної лірики поета. Його вірші "А я у гай ходила", "Гаї шумлять", "Квітчастий луг", "Арфами, арфами" зачаровують весняною свіжістю, легкокрилою радістю, молодечим завзяттям. "Усе в нього (Тичини) співає і звучить, - писав про творчість поета критик О. Білецький, - земля - орган, співає стежка в городі, і весь город - суцільний зелений гімн, ріка тремтить, як музика..." Читаючи поезію "Гаї шумлять", чуєш звуки замріяних гаїв, шепіт трав, тихий шерех листя:
Гаї шумлять - Я слухаю. Хмарки біжать - Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй так весело.
Прекрасною музикою озиваються до нас гаї, річки, ліси і луки. Це царство барв і звуків чисте і трепетне, воно звеселяє душу, не дає збідніти духовно: Квітчастий луг і дощик золотий, . . А в далині, мов акварелі, - Примружились гаї, замислились оселі.
Ліричний герой і пейзажний малюнок вірша злилися воєдино у гамі найніжніших почуттів при змалюванні картини світання. У поезії "Світає..." автор засобом оксиморона створює своєрідний образ;
Промінням схід ранить ніч, мовби мечами. Хмарки по всім небі й собі взолотіли, Безмовні тумани тремтять над полями. Підхоплююсь з ними і я, посвіжілий. О, глянь, що над нами! Розкраяно небо - мечами, мечами...
Змальовуючи картини природи, Павло Тичина добирає слухові та зорові образи: гаї шумлять, дзвін гуде, небокрай - як золото. У нього "біжать світи музичною рікою", "коливається флейтами" захід сонця, "акордяться планети", - усе сповнене ритму, тонів, кольорів. "Тичина - останній з наших поетів, хто серед руїни, в яку оберталися добрі людські почування, беріг, наче заповітну святиню, образ неба, образ землі, від нього освітленої і освяченої", - писав Василь Барка. Справді, поета зачаровують звуки, рухи, гармонійно злагоджені й прекрасні. А оспівані в віршах картини природи допомагають читачам зберегти почуття піднесеності, доброго настрою, закоханості у рідний край.
