Справжнє ім'я - Павло Михайлович Губенко. Народився на хуторі Чечва на Полтавщині в багатодітній селянській родині. Навчався в Київській військово-фельдшерській школі. Працював у лікарні фельдшером.
У 1917 р. екстерном склав іспити в приватній гімназії і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, але не закінчив його. Під час визвольних змагань перебував у війську Центральної Ради, а потім Директорії, був заарештований ЧК. Після громадянської війни працює в газеті, починає публікувати власні твори. Входив до літературних угруповань "Плуг" і "Гарт". З 1927 р. став головним редактором журналу "Перець". У 1933 р. був репресований (за звинуваченням у замаху на Постишева), ув'язнений на 10 років у радянських таборах. У 1943 р. письменника звільнено. Працював у оргкомітеті Спілки радянських письменників, у редколегії гумористичного журналу "Перець".
Остап Вишня - письменник-гуморист. Упродовж життя написав близько двох з половиною тисяч творів: це гуморески, нариси, фейлетони, памфлети, мемуари, щоденник, переклади. Започаткував у літературі новий жанр - усмішку (різновид гумористичного оповідання, у якому оповідь про події була короткою, точною, дотепною і доброю). Провідна тема всієї творчості письменника: розвінчання недоліків людини і суспільства.

Остап Вишня - письменник, рибалка і мисливець
Любов Остапа Вишні до всього живого, до світу природи є незаперечною ознакою його натури. Тож рибалити і полювати він ходив скоріше для того, щоб назбирати побільше смішних історій, щоб побути в колі друзів. Ну як не усміхнутись, прочитавши слова з його відомого твору, що належить до циклу "Мисливських усмішок": "Дик качка любить убиватись тихими-тихими вечорами... Здається, що качки самі шукають на "зорці" вранці і вечері пострілу досвідченого мисливця. Але, як правило, він запізнюється і прибуває до озера тоді, коли "качки "повиключали мотори", почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать..."
Увечері десь на стіжкові сіна "плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань", а качка часто купується на базарі, бо не завжди так буває, що "Бах! - і в торбу". А коли дружина здогадується, що "дика качка" виявилась куркою з перерізаним горлом головне зуміти відповісти, що вона "летіла, побачила, що націлився, виходу не було, взяла й... зарізалась..."
Ще більш екзотичні способи полювання, ніж на качок, існують на бенгальського тигра. Письменник докладно описує шлях в Індію, де між річками Брамапутрою і Гангом водяться найбільші в світі королівські тигри. І хоча їхати туди далеко, а полювання небезпечне і клопітне, знаходяться сміливці, які здійснюють заради чудесної смугастої і м'якої шкури, а також чудодійних кігтів, порошок з яких додає відваги, цю подорож. Частіше ж вона відбувається уві сні, бо залоскотати тигра чи бігати від нього, доки він не послизнеться, як радить письменник, не відважиться, мабуть, ніхто.
Краще завітати не в Індію, а на береги Оскола, на яких водиться сила-силенна качок, болотяних курочок та іншого птаства. А старожили можуть повідати історію про страшного сома, який ловив гусей, а потім і сам зловився на гачок із приманкою. "Такого сома спіймали, що несли його додому вчотирьох", - розповідав письменникові дід Панько.
Рибалки і мисливці розповідають свої історії, гіперболізуючи розміри своєї здобичі. Соми, виявляється, ковтали собак, ведмедів, а якщо б парові катери не торохтіли, то й вони б незчулися, "коли у сома в череві" опинилися б.
Сом - дуже сильна риба. Як розповідають рибалки, він може тягти човна проти течії багато кілометрів. Із вродженим гумором Остап Вишня розповідає, як ловити сома. Виявляється, що на "білого ведмедя сом не бере, бо білій ведмідь звір полярний, а сом любить теплі води й не дуже холодних звірів". У череві сома можна несподівано для себе виявити "неабияку закуску: копчену ковбасу, вареного рака, шпроти". Дуже цікава риба сом, як стверджує письменник, "з розвитком рибальства" важитиме тонну і ковтатиме симентальських бугаїв і невеличкі буксирні пароплави, бо кожен рибалка прагне перебільшити здобутки своїх попередників, хоча б у мріях.