Подією у вітчизняній та, зрештою, і світовій медієвістиці по праву можна вважати нове видання творів Івана Величковського, видатного майстра слова, чия творчість є знаковим явищем у становленні українського поетичного мислення кінця XVII – початку XVIII століття.

До упорядкованого Валерієм Шевчуком доробку старожитнього письменника включені панегірики, збірки "Зегар з полузегарком.", "Млеко.", а також обидва рукописні зшитки. Останні об'єднано назвою "Книжиця Івана Величковського", а вся поетична спадщина одного з найяскравіших представників стилю бароко в українській літературі, на відміну від попереднього видання 1972 року, номінується як "Повне зібрання творів" митця. Валерій Шевчук на підставі розміщеної на берегах "Вінців" "неясної позначки" "Ясмен" [2, 20] доводить їхню приналежність перу митрополита Варлаама Ясинського. Науковець таким чином вступає в полеміку з В.Крекотнем та В Колосовою, на думку яких першооригіналами є саме тексти рукописного зшитка Івана Величковського. І хоча вони дублюються в усіх прижиттєвих виданнях "Вінців", приписуваних Варлааму Ясинському (деякі з них приписуються також Дмитру Тупталу та Гавриїлу Домецькому)" [3, 20], проте списками з друкованих видань вважати їх, на наш погляд, не можна.

Авторство "Вінців" на користь Івана Величковського відстоює і В.Перетц. Досліджуючи тематику релігійних віршів С.Гроховського, медієвіст наводить паралелі з низкою українських творів XVII cт. аналогічного змісту, називаючи "Вирш с трагедіи Григория Богослова на св. великій пяток и на день воскресенія Христова", "Розмышленія о муцѣ Христа спасителя", а також "Вѣнец от 12 звѣзд страстем Христовым", який "cклав і помістив у свою збірку" [4, 143] Іван Величковський. Нехтування цією думкою, так само як безапеляційне твердження про поета як автора циклу, на наш погляд, є безпідставними. Проте, приймаючи до уваги особливості барокової доби, за якої на перше місце ставилося питання якості, майстерності опрацювання загальновідомого літературного сюжету, а також як першоджерела у рукописному зшитку письменника, мусимо визнати цикл "Вінців" результатом поетичної діяльності Івана Величковського.

Дослідження "Вінців" дало підстави стверджувати – при композиційній викінченості кожного зокрема – загальну їхню неструктурованість. Так, за "Вінцями" Ісусу Христу надванадцять свят, ангельським силам, Святій Варварі, Святому Миколаю, Святому Іоану Предтечі слідує "Вінець страстям Христовим". Проте щодо місця розташування "Вінців", присвячених великомучениці Варварі, не виникає сумнівів. Розлога назва твору відповідає києворуській житійній традиції, згідно з якою ім'я головного героя (в даному випадку – Варвара) містить не лише титул ("cвята"), а й непряму характеристику мучениці ("от молитв к ней о крайнем доброи смерти дарѣ"). Таке семантичне поле імені передбачає як безпосередню його сакралізацію та "обожнення самого святого" [5, 118], так і встановлення "містичних зв'язків між ним і конкретною спільнотою" [5, 118], адже звернення у молитві до Варвари – запорука спокійного відходу від земного життя. Використання у духовному вірші імені Святої – свідоцтво її беззаперечної чистоти й непорочності, доказ її чудодійних можливостей. Так само, як і в агіографічному творі, великомучениця майже позбавлена рис звичайної людини, натомість вона перетворюється у носія "абсолютно-сакрального" [6, 63]. Така близькість і розраховує на зближення з Богом:

В высокой верѣ ради красоты тѣлесной

храненная, ближайша красотЪ небесной. [7, 97]

Наслідуючи агіографічну фабулу, Іван Величковський розгортає сюжет в одномірному просторі, в якому "реальні географічні й історичні образні елементи втрачають свою первинну семантику і набувають нового, умовного змісту" [8, 17]. Розповідаючи про родовід великомучениці ("Варваром родителем рожденная дѣво"), прийняття нею християнства ("свѣт троичный вожделѣвша сердцем чистым зрѣти"), Іван Величковський закладає обов'язковий конфесійний конфлікт, розв'язання якого утвердить ідею твору – перемогу над язичництвом в уособленні Діоскура й уславлення Християнства.

Образ Святої як нареченої Помазаника Божого розглядається у двох площинах- земній і небесній. Свідчення тому- численні бінарні опозиції ("отец-варвар" \ "бог-отец", кат "отец плотскій" \ Христос, "врач души и тела" тощо ). Реальний і символічний світ, у якому перебуває страдниця, посилюють драматизм конфлікту. На відміну від мартирія [1], Іван Величковський не зображує обряду ініціації Варвари – сцен ізоляції діви і відмови від заміжжя, якими рясніють житійні оповіді [9, 10, 11]. Автор таким чином зосереджує нашу увагу на духовній силі подвижниці, що дозволяє не тільки пережити втрату родинних зв'язків, а й винести жахливі тортури, прийняти мученицьку смерть в ім'я Спасителя.

Жертовність Варвари багато у чому нагадує Небесного Агнця (згадаймо картини публічних катувань, передсмертну молитву діви). Іван Величковський, суворо дотримуючись канону, демонструє це наслідування: Cвята зберігає "в сцені смерті риси подібності з Господом і втрачає власне людські прикмети" [12, 26]. Іноді Свята дорівнюється небесним силам, особливо коли письменник наголошує на її перебуванні в "господню чертогу" [7, 98] або називає нареченою Ісуса Христа.

Таким чином, можна стверджувати, що в основі "Вінця Святій Варварі" Івана Величковського лежить мартирій з Великих Четьїх Міней. В основу образа великомучениці закладено канонічну релігійну ідею, яка визначає поведінку Варвари, риси її характеру, мотивацію вчинків, тобто Свята представлена "не в номінативній, а в іконічній і поведінковій формі" [13, 7]. Мучениця, відповідаючи житійному канону, перебуває "в одному синонімічному ряді з Богом" [13, 9], а вдало залучений елемент поетики мартирологічного сюжету – антитеза – надає "Вінцям Святій Варварі" емоційності. Поетичний текст рясніє біблійною символікою (терен, трійка, Сіон), образами Книги Книг (Трійця, Діва Марія, ангели). Відзначається й потяг барокового автора до контрастів ("терна злато цвѣт благій" [7, 97], "черна в титлѣ, красна в вѣре" [7, 97]). Інколи вони утворюють опозиційні пари ("покров свѣтлый ангелскій" Варвари – "душа нага" [7, 98] ліричного героя). Смисловому навантаженню тексту сприяє вдало вжита омонімія слова "Варвара", а тавтологічні сполучення на кшталт "Христос ти плоть й кров дал свою даяти" [7, 98] надають більшої впливовості оповіді.