Образ народного спiвця в поезiï Тараса Шевченка
Заспіває, засміється, а на сльози зверне.
Талант Шевченка багатогранний: він був і глибоким ліриком, і творцем безсмертних ліро-епічних та епічних поем. Шевченко є автором багатьох дорогоцінних перлин ліричної поезії. Багато його віршів пішли в народ, стали народними піснями.
Свої вірші він називав "думами", вказуючи цим словом на спорідненість їх з народною поезією. "Думи" виражають заповітні помисли й прагнення. Поетичне слово автор призначає для трудящих України. Покликання Шевченко вбачає в тому, щоб бути народним поетом, адже і своїй збірці він дав назву "Кобзар", підкреслюючи цим органічний зв'язок її з народною поезією.
Єднання поезії й фольклору особливо виразно підкреслено в образі Перебенді. Це образ не тільки народного співця, кобзаря, а й натхненного поета. Народний співець Перебендя — старий, сліпий носій народнопоетичних традицій.
Він тісно зв'язаний з масами. Співає дівчатам на вигоні, парубкам на шинку, жонатим на бенкеті, на базарі тощо. Люди люблять його пісні, бо вони розганяють тугу, є виявом народних поглядів на суспільне і родинне життя.
Водночас Перебендя наділений і рисами романтичного поета. Він, як двічі підкреслено у вірші, "химерний", тобто дивний. "Заспіває, засміється, а на сльози зверне", "Заспіває весільної, а на журбу зверне." Перебендя наділений надзвичайними здібностями, він "все знає", "все чує", його думка намагається проникнути в таємниці всесвіту, вона "край світа на хмарі ґуля".
А в години творчого натхнення він тікає від людей і свої задушевні пісні співає "в степу на могилі, щоб ніхто не бачив", "щоб люди не чули".
В степу на могилі, щоб ніхто не бачив,
Щоб вітер по полю слова розмахав,
Щоб люде не чули, бо то боже слово,
То серце по волі з богом розмовля...
Про роль поета в житті народу йдеться не тільки в поезії "Перебендя", а також і в інших творах: "На вічну пам'ять Котляревському", "До Основ'яненка", "Гайдамаки".
У поезії "На вічну пам'ять Котляревському" соловей-поет виспівує для сиріт, дівчат, і від його щебету "сохнуть дрібні сльози". В іншій поезії поет мріє писати так, щоб на "ввесь світ почули". У "Гайдамаках" кобзар співає в бойових лавах повстанців, надихає їх на визвольну боротьбу, його пісні ведуть народних месників уперед. Це кобзар Волох. Співець, який виражає погляди і прагнення народу Репертуар його, як і Перебенді, дуже широкий, про що свідчить розмова гайдамаків: "А мудро співає! Коли не послухаєш, усе іншу". У своїх піснях Волох прославляє боротьбу, яку вів народ в минулому проти турків і татар, проти польської шляхти. Пісні Волоха звернені не лише в минуле, а оспівують і сучасну йому боротьбу, учасником якої є він сам, прославляє ватажка повстанців Максима Залізняка. З'явившись за кілька годин до початку повстання, кобзар супроводить гайдамаків у боях, співає їм пісні, надихаючи на подвиги. Образом кобзаря Шевченко підкреслює зв'язок поезії з життям і боротьбою народу, велику силу пісні.
Образ Волоха реалістичний, взятий із дійсності. У поясненнях Шевченко засвідчив: "За гайдамаками ходив кобзар; його називали сліпим Волохом. (Дід розказував)". Участь у повстанні 1768 року народних співців і музикантів, які виконували роль натхненників, підтверджується історичними даними. Так, у селі Кодні разом з селянами, що повстали, було страчено трьох кобзарів і одного скрипаля. Біля Канева страчений бандурист Грицько Кобзар. Волох із "Гайдамаків" був типовим для того часу.
Поезія для Шевченка дуже дорога: це квіти його душі, це рідні діти його серця.
Тема ролі поета в суспільному житті багатьма аспектами перегукується з цією ж темою у творчості Пушкіна. Молодий Шевченко формував свої погляди на поета і поезію під впливом передової російської, української та польської літератури.
