Для Т. Шевченка нещаслива доля жiнки-крiпачки була не лише суспiльною, а й особистою трагедiєю. Його матiр ще «молодую у могилу нужда та праця положила», рiднi сестри поневiрялися на панщинi. «Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi», Ї стверджував Максим Рильський. Знедолена жiнка-рабиня стала постiйним супутником Шевченковоi поетичноi музи. Оповиту нiжною любов’ю i ласкою, вiн пронiс ii, страдницю, крiзь усе своє творче життя, вiддав iй величезну наснагу свого лiричного хисту, показав у рiзних поетичних проекцiях, пiднiс до високих художнiх узагальнень.

Життя жiнки у крiпосницькому суспiльствi було нестерпним. Вдома вона виконувала всю хатню роботу i терпiла сiмейний гнiт, а на панщинi працювала без вiдпочинку.

На паншинi пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пiшла в снопи, пошкандибала Iвана сина годувать. А скiльки дiвчат, ставши жертвами помiщицькоi розпусти, накладали на себе руки! Шевченко нiби зiбрав воєдино всi страждання закрiпачених жiнок i на весь голос розказав про них цiлому свiтовi. Назви його творiв: «Наймичка», «Вiдьма», «Сова», «Слiпая», «Мар’яна-черниця» та iншi Ї не випадковi. Саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна. Вiн плаче ii слiзьми, мучиться ii муками. Переживши сам злиднi, нестатки i найтяжчi поневiряння, Шевченко при зображеннi страждань Катерини в лiричних вiдступах поеми висловлює своi думки й почуття з приводу життя жiнки та ii маленького сина. Вiн живе iх болями, вiн журиться разом зi своєю героiнею, коли вона стала покриткою: Катерино, серце моє! Лишенько з тобою! Де ти в свiтi подiнешся З малим сиротою? Поет проливає «добрi сльози» разом з своєю героiнею по дорозi на Москву, де вона сподiвається знайти свого коханого. Отак вiд вишневого саду шляхами горя i поневiрянь, крiзь снiгову хуртовину аж до ополонки Ї таку долину печалi пройшла Шевченкова страдниця Ї жертва панськоi розпусти. Ганна ж з поеми «Наймичка» теж покритка, але вона залишається жити заради свого сина. Їi материнська любов така могутня, що здатна принести життя в жертву задля щастя сина. Життя Ганни Ї материнський подвиг. Вона вiдмовляється бути навiть весiльною матiр’ю у свого сина i лише перед смертю розкриває правду. Скривджена паном дiвчина, яку люди називають вiдьмою, збожеволiла вiд горя, шукаючи своiх дiток-близнят Наталю та Iвана. Пан-батько вiддав сина якiйсь панi в лакеi, а дочку занапастив. Вiдьма розповiдає циганам:

…Дiточок шукаю. Наталоньку! Нi, нi, нi! Я шукаю пана Розiрву… Шевченковi поеми кличуть до помсти над тими, хто знiвечив жiночу честь, гiднiсть i щастя. Вже в поемi «Слiпая» поет змальовує не тiльки поневiряння покритки, а й помсту над паном-спокусником. Носителем цiєi помсти є дочка слiпоi

Ї теж крiпачка, Оксана, яка божеволiє, вбиває пана i пiдпалює панський будинок. Мотив помсти ще бiльше розвинутий в поемi «Марина», де мати просить божевiльну доньку йти спати, а не тривожити людей своiм криком i пiснями. Особливо вражаюче описав поет удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Збожеволiвши, мати Селом ходить Ї то спiває, То страшно голосить… Дiти бiгали з палiччям Удень за вдовою по вулицях Та, смiючись, дражнили Совою… Великий Кобзар бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощав аморальностi i жорстокостi. У поемi «Титарiвна» дочка титаря насмiялася над найкращим, але бiдним парубком Микитою, який запросив ii до танцю. Згодом вона жорстоко поплатилася за це:

Громадою осудили I живую положили В домовину!., й сина з нею Та й засипали землею! Є в Кобзаря й жартiвливi поезii про веселу життєрадiсну украiнську жiнку, скажiмо, у вiршi «Утоптала стежечку». Як бачимо, знеславленi дiвчата з байстрятами попiд тином; крiпачка-невольниця, що «пшеницю на панщинi жне», а ii опухла дитина приречена на голодну смерть; мати «Слепая» Ї жертва панськоi розпусти; мати Ї «сова», що ii безвихiдна кривда крiпацького життя привела до божевiлля, i трагiчна постать матерi Ї «вiдьми»; багатостраждальна наймичка Ганна, позбавлена права називатися найкращим на землi словом «мати», а також месницi Оксана, Марина

Ї усе це вершини Шевченкового поетичного духу. Образ матерi украiнський Кобзар пiднесе з крiпацьких низин до вершин вiчностi, його невмируще: Врага не буде, супостата А буде син, i буде мати, I будуть люде на землi, Ї стало святим iдеалом для багатьох поколiнь i є ним для нас нинi, коли нарештi ми взялися за будiвництво власноi хати, бо як казав незабутнiй Тарас:

В своiй хатi своя правда I сила, i воля.

Пiсля прочитання творiв Т. Шевченка було б помилково вважати, що письменник обмежувався лише близькими йому темами, а також сюжетами з життя рiдного йому селянства. Автор добре знав надбання свiтовоi культури, i це давало йому можливiсть звертатись до будь-якоi з iсторичних епох, робити своi (до речi, смiливi) висновки. Коли вiн говорить про криваву боротьбу повстанцiв, то пригадує подii Варфоломiiвськоi ночi, а коли розповiдає про неофiтiв, то порiвнює iх з декабристами. Отже, як бачимо, Шевченко часто звертався до бiблiйних мотивiв, до псалмiв староєврейських пророкiв. Саме звiдси вiн брав теми для своiх творiв, епiграфи. У псалмах та легендах євангельських поет-демократ бачив багато справжньоi поезii. Звiдси i черпав вiн матерiал для своiх творiв, переспiвував iх. Помисли легендарних пророкiв або бiблiйнi мотиви доводили, що людська праця

Ї це краса, справедливiсть i любов. Шевченко звертався до Бiблii як до лiтературного твору, а не як до святого письма; звiдси вiн брав образи, мотиви i сюжети, створюючи поезii актуального громадського спрямування Ї антицарського, антикрiпосницького, революцiйного змiсту. Такi твори, як «Подражанiє 11 псалму», «Марiя», «Осiя, глава XVI», «Царi», «Подражанiє Iєзекiiлю», «Iсайя. Глава 35 Ї» мають одверто революцiйний змiст. У образi Бога вiн показує iдеал святостi, а Марiя Ї рiдна мати, мати земля, ненька-Украiна. У образах нiмих рабiв автор зображує простий люд, який терпляче зносить всi знущання панiвноi верхiвки.

У творi бiблiйного змiсту Шевченко вкладає свiй змiст Ї вiн пророкує щасливе майбутнє, висловлює своi надii i сподiвання на загибель експлуататорського ладу: Оживуть степи, озера, I не верстовii, А вольнii, широкii Скрiзь шляхи святii Простеляться, i не найдуть Шляхiв тих владики, А раби тими шляхами Без Aвалту i крику Позiходяться докупи, Радi та веселi. I пустиню опанують Веселii села. Як поет-революцiонер, вiн не може не закликати до боротьби за свободу. Тому i вiдстоює народнi мрii, пророкує всенародну розправу над гнобителями:

Борiтеся Ї поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
I воля святая! …
Дiла добрих обновляться,
Дiла злих загинуть.