Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, обряди, що усталились протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї народ - це ті прикмети, за якими вирізняється народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.
З давніх-давен у слов'янських народів першим річним святом вважалася весна. Як тільки-но сходив сніг, люди виходили в поля і співали веснянки.
Людині хотілося якнайшвидше прогнати зиму з її лютими морозами, довгими ночами і наблизити бажану пору - весну. Коли хлібороб відчував радісний неспокій, викликаний початком польових робіт, майбутнім врожаєм, приплодом худоби. Для цього з куля соломи робили опудало, що імітувало зиму - смерть, спалювали його, а потім кидали у воду. За народними віруваннями це мало прискорити прихід весни і втечу зими. Такий звичай дуже давній, він був поширений у всіх регіонах України.
В такий день на вигонах гуртами збиралася молодь, співала, танцювала, жартувала. З усіх куточків села линув, ніби перегукуючись, чарів-ний мотив весняної пісні:
Ой весна, весна, днем красна
Що ти нам, весно, принесла?
Окремий цикл величальних пісень, приурочених до зимових свят складають колядки та щедрівки. Колядки виконувались під час Різдва. Молоді люди, переважно хлопці, збиралися "дружиною", вибирали ватага - "березу", запрошували музики і обходили всі хати села з піснями і величаннями господарів, за що одержували подарунки. Разом із співом колядок відбувалися і народні ігрища та вистави - "Коза", "Плуг", "Зірка".
Щедрівки співали перед Новим роком дівчата і діти перед вікном односельчан.
Основний зміст зимових обрядових пісень полягає в пропонуванні доброго майбутнього врожаю.
Деякі новорічні обряди безпосередньо відтворювали хліборобську працю: хлопці вносили в хату плуг і показували ніби орють ниву і сіють зерно, що також пророкувало добрий врожай. Особливо яскраво виступає аграрно-магічна основа в обрядових діях, що супроводжували зимові свята. Водіння кози, ведмедя, тура, ряження в маски і перевдя-гання мають правдиво тотемічну основу і свідчать про глибоку архаїчність обряду.
Святий вечір. Так називають новорічне свято, сповнене мудрої народної філософії, щирої доброзичливості, чарівної загадкової краси. Воно й нині, незважаючи на науково-технічний прогрес, не застаріло у своїх основних виражальних формах - колядках та щедрівках та несе в собі глибокі благородні почуття пошани до людини, її праці, до хліба, народної пісні. Саме цим і зумовлена увага нашої громадськості до новорічних свят. Воно виражається у відповідних державних документах, у закликах діячів культури відродити незамулені джерела народознавства.