Кожний вид мистецтва прекрасний по-своєму, а ось поєднання їх здатне глибоко вражати нашу душу, викликати бурю емоцій. Література і музика завжди йшли поруч. Це дві галузі культурного життя народу, між якими існує особливо тісний взаємозв'язок. Підтвердження тому - наша пісня, слава про яку лине по всьому світу. Однією з характерних рис українського народу є музикальність. Багато видатних представників нашої літератури були наділені неабиякими музичними здібностями, любили пісню, складали музичні твори, співали, грали на музичних інструментах. Особливе місце посідала музика в житті Лесі Українки. Її зв'язки з музичним мистецтвом були постійними й різноманітними. Ось переді мною репродукція картини В. Забашти "Лисенко слухає гру Лесі на фортепіано". Тендітна дівчина в красивій вишиванці натхненно схилилася над інструментом, а її ніжні руки легко літають над клавішами. Біля фортепіано в задумі стоїть сивий майстер - Микола Лисенко. На його обличчі - вираз захоплення. Леся грає. Незабаром тяжка хвороба відбере в неї цю радість спілкування з "давнім добрим другом" - так вона називала фортепіано. Елегійно звучать рядки її поезії, присвячені прощанню з ним: Мій давній друже! Мушу я з тобою Розстатися надовго... Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки веселі і сумні. Відтоді через усе літературне життя Лесі поезія й музика пройдуть пліч-о-пліч, увиразнюючи одна одну, надаючи неперевершеної художньої сили її творам. Музика завжди викликала в душі Лесі цілу гаму почуттів. Вона чула мелодії скрізь: у леготі весняної ночі, у шумі морських хвиль, у шелестінні трав, у буянні лісової стихії... Ще маленькою Леся, зачарована картиною нічного неба, якось сказала: "Хмарки пливли і пливли крізь місяць одна за одною піцикато", а іншим разом порівняла: "У садку стояла така співоча тишина, ніби грали піанісимо в найніжнішому адажіо". Леся володіла технікою гри настільки, що могла вільно читати з аркуша доволі складні твори класичного репертуару, виконувати в колі близьких друзів окремі сонати Бетховена, ноктюрни і вальси Шопена, п'єси Шумана, Шуберта, твори Лисенка, Завадського... Музика давала поетесі творче літературне натхнення, під її впливом яскрава фантазія вимальовувала дивовижні сюжети та образи: Коли я смуток свій на струни клала, З'являлась ціла зграя красних мрій, Веселкою моя надія грала, Далеко линув думок легкий рій. Пісня, музика, мелодія - ці образи в поезіях Лесі Українки часто набувають символічного значення, втілюючи в собі високе прагнення авторки до краси, духовності, оптимізму: На шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала...
Бажаю так скінчити я свій шлях, Як починала: з співом на устах! Дочка Прометея вірила, що після її смерті "на світі запалає покинутий вогонь" її пісень; вона прагнула "серед лиха співати пісні"; вона торкала "сім струн... струна по струні" і щиро бажала: Нехай мої струни лунають, Нехай мої співи літають По рідній коханій моїй стороні. Герої її творів кохаються в музиці: пробуджена грою на сопілці, розкриває перед нами красу своєї душі лісова русалка Мавка; акомпануючи собі на мандоліні, "примовляє пісні чудові" поет із "Давньої казки"; співає колискову ненька своєму немовляті... У циклі віршів "Мелодії" Леся написала: Хотіла б я піснею стати У їдою хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну. Так і сталося. Поетичне слово безсмертної Лесі лунає по світу стоголосою піснею, бо саме музика була невід'ємною частиною її духовного життя.
