Не раз я чула від своєї бабусі про те, що усна народна творчість — скарбничка народної мудрості. А прислів'я та приказки, як коштовні камінці, яскраво виблискують дотепністю та гумором. Протягом багатьох століть люди їх складали і передавали з уст в уста.



Ці невеличкі за обсягом, але дуже влучні вислови вчать нас бути чесними, сміливими, поважати старших і не лінуватися. Деякі з них відображують історичне минуле. Ось, наприклад, одна з моїх улюблених приказок: «Козак з бідою, як риба з водою». Одразу розумієш, що біда для козака зовсім не страшна. А чи «Який пан, такий жупан». По жупану визначали, яка ця людина: багата чи бідна. Адже у багатих жупан був із сукна й оздоблювався хутром.



І, звичайно ж, про українські шаровари, які тоді порівнювали з Чорним морем.



«Шаровари сині, а ще дома двоє в скрині!» Так кажуть про багатого й занадто гордого козака.



Приказки та прислів'я можуть висміювати і вади людини. Наприклад: «Причепився, мов реп'ях до кожуха». Це про настирливу людину. Адже важко відчепити реп'ях від овечого хутра.



Дуже цікаві вислови дійшли до нас із народного календаря. Наші предки спостерігали прикмети, за якими передбачували погоду, й обов'язково пов'язували це зі святами: «Варвара ночі урвала, а дні приточила». Це означає, що ночі стали коротші, а дні довші. Далі: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас». Це розуміють так, що після Спаса треба чекати холодних днів.



Як не згадати й такі відомі приказки, що постійно вживаються: «В огонь і воду» — так кажуть про сміливу людину, яка не боїться випробувань; «Підливати масла у вогонь» — чекати ще більшого спалаху; «Як води в рот набрати» — означає вперто мовчати. Та багато, багато інших.



Отже, прислів'я та приказки мандрують зі століття в століття, передаються від старшого до молодшого, збагачують нашу мову й учать нас мудрості.