Вiд виходу друком першого видання «Кобзаря» i до сьогоднi про Т. Шевченка, його життя i генiальну творчiсть надруковано стiльки книг, статей, дослiджень не тiльки в Украiнi, айв iнших краiнах свiту, що iх навiть не перелiчити. Його поезiя, вiршi й поеми хвилювали та хвилюють не одне поколiння читачiв. З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потiм стала читати Шевченка в школi. Вiршi, поеми, балади хвилювали мене, викликали спiвчуття. Серед поетичних творiв особливо пам’ятними для мене є поезii, якi нiби вiдкривають внутрiшнiй свiт митця. Перш за все це поезii «Думи моi, думи моi». Чому поезii, а не поезiя? У Т. Шевченка є двi поезii з такою назвою, якi, на мою думку, доповнюють одна одну i свiдчать про незмiннiсть поглядiв поета на творчiсть та ii призначення. Перша поезiя з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзi. Уже викупили Тараса з крiпацтва, уже навчався вiн в Академii художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрiбно його слово, його «дiти», як називає Шевченко поетичнi рядки своiх вiршiв? I для кого? Т. Шевченко

Ї син свого народу, вiдданий син своєi Вiтчизни, а тому i ставить перед собою митець завдання: Думи моi, думи моi, Квiти моi, дiти! Виростав вас, доглядав вас, Ї Де ж менi вас дiти? В Украiну iдiть, дiти! В нашу Украiну. Служити своiм словом рiдному народовi й Вiтчизнi, будити в ньому волелюбнiсть Ї таке завдання поета: За степи та за могили, Що на Украiнi, Серце млiло, не хотiло Спiвать на чужинi. А в однойменному вiршi 1847 року «думами» поет називає вiстi з Украiни, без яких вiн не може жити па засланнi. Це сум за рiдшiм краєм: Думи моi, думи моi Ви моi єдинi, Не кидайте хоч ви мене При лихiй годинi. «Думи моi, думи моi…» 1839 року Ї це твiр-програма поета. Покладена на музику, ця поезiя стала гiмном творчостi Кобзаря. Коли лунає Шевченкове словю пiд супровiд музики, то менi теж хочеться встати i спiвати, Ї ось така сила Ї сила Шевченкового слова.