Якою станеш ти, людино майбутнього? Чим ти будеш жити, чим захоплюватися, про що хвилюватися? Як згадуватимеш нас, своїх предків, своїх попередників?
Важко відповісти однозначно на це питання, але людина завжди вірить у краще, І хоч тепер багато хто кричить про те, що людство має скоро взагалі зникнути, вичерпавши всі ресурси своєї планети, та ми віримо, що зникнути й померти може тільки окрема людина, а людство залишиться незнищенним.
Людина кожного періоду людської історії відрізняється якимись рисами особистості, притаманними цілим народам і поколінням. Так, людина античності — це людина, яка жила в гармонійному світі, створеному, на її думку, богами-небожителями, які, однак, перебували весь час поруч, були доступні. Це людина мистецтва й краси.
Людина середньовіччя цілком підкорена Богові, безвольна, позбавлена творчого самоусвідомлення, однак теж достатньо мудра й гармонійна. Людина доби Відродження — це особистість, яка усвідомила свою творчу силу, відчула себе здатною на все, відкрила багато законів світобудови, скинувши із себе ярмо жорстких приписів. Ця людина могла конструювати літальні апарати, малювати, ліпити, будувати, писати вірші й закохуватись так, як хотіла вона сама. Людина Відродження відчула, що розум її безмежний, що вона може зрозуміти й пояснити те, чого не змогли осягнути її попередники. Можливо, вона де в чому була й зарозумілою.
Людина епохи бароко дуже складна й суперечлива і чимось схожа на людину сучасну. Вона усвідомлює, що є маленькою беззахисною істотою в страшному величезному світі, що незрозумілі для неї закони й події можуть розчавити її й знищити, неначе комаху. Та своє порятування ця людина знаходить в мистецтві, в акті творіння, може, трохи й химерному, занадто перенасиченому складними образами, але через те ще більш цікавому. Україні ця доба подарувала надзвичайно характерний образ мандрівного дяка — філософа, студента, який був митцем, мислителем, але міг з гумором сприйняти найсерйозніші речі, тому й ніс у народ гумористично-сатиричну поезію, смішну інтермедію, вертепну драму. Саме дух свободи приходить тоді в українську свідомість і творчість. Це доба козаччини та мудрих викладачів Києво-Могилянської академії, які, до речі, багато чого зробили для створення й розвитку російської науки й культури.
Людина XIX століття не така однозначна. Ця людина естетично переживає й сентименталізм, і романтизм, і реалізм. Ця людина може плакати, сміятися, мріяти і роздумувати. Це людина доби величезних відкриттів у науці та техніці, перебудови суспільних відносин. Доби, коли, здавалося, розум запанував над усім, здолав усі межі, пояснив усі закони, відкрив усе, що можливо. Людина відчула себе всевладною, стала над природою, проголосивши себе її Царем. Та, до речі, пізніше дуже пожалкувала про це.
Такі настрої захоплюють і більшу частину XX століття, аж поки, врешті, сучасна людина не перелякалася своєї всевладності, не відчула, що створена нею техніка виходить з-під контролю, що багато чого не може пояснити розумом. І знову людина, як і в добу бароко, відчула якийсь космічний страх, занурилася в астрологічні прогнози, містичні вчення. Але створюється враження, що наше покоління кидається з крайнощів у крайнощі, не може подолати своїх страхів та амбіцій.
У наш час дуже актуальною стала проблема самозбереження людства, оскільки природні запаси Землі поступово вичерпуються, кількість створеної зброї, зокрема атомної, ставить від загрозу сам факт існування майбутнього. Тому найгостріше постають питання морального самовдосконалення, віри, людяності.
Якою ж має стати людина майбутнього? Мені здається, вона має ввібрати в себе все те розумне й прекрасне, що створило людство до цього часу. Хочеться, щоб вона була такою ж гармонійною, як людина античності, непохитною у своїй вірі, як середньовічна людина, нестримна й вільна у творчості, як людина Відродження, складна й інтелектуально глибока, як людина доби бароко, розумна й сильна, як людина XIX століття, комунікабельна й відкрита, як люди нашого покоління. Але у ній має бути й щось таке, про що, можливо, ми й не здогадуємося. Можливо, у майбутньому людина змушена буде вибудовувати стосунки з істотами інших планет, і перед нею стануть нові проблеми.
Та як би там не було, а хочеться вірити й віриться, що настане XXII, XXIII і XXX століття, що людина залишиться істотою розумною.
