В історії кожного народу є видатні особистості, які не тільки підносяться до вершин духовного життя, а й самі визначають ці вершини. Таким був Максим Тадейович Рильський - великий український поет, перекладач, учений-літературознавець, фольклорист, лінгвіст, академік. Та перш за все він поет, який по Праву міг сказати про себе: все моє життя в моїх творах.
Писати Максим Рильський почав дуже рано: у 15 років видав першу збірку віршів "На білих островах". Звичайно, молодий поет зазнавав впливу модної на той час декадентської літератури, гаслом якої було "мистецтво для мистецтва". Образ "білих островів" - хмарин, на яких летить своєю думкою поет "в країну далекую чар" має дещо декадентський характер, та разом із тим збірка наповнена талановитими зразками пейзажної лірики. Картини природи передають його захопленість рідною землею, свідчать про досконале володіння словом:

Люблю я дощ рясний, що гучно з неба ллється:
Після дощу того уся земля цвіте,
І ліс, покритий краплями блискучими, сміється.

У таких світлих, чистих рядочках нема жодної нотки розчарування, зневіри. Вони іскряться райдужними кольорами, випромінюють сонячне сяйво:

З золота зіткане сяєво ллється,
Ліс в нім купається, листя сміється.
В квітах барвистих
Дівчина сяє,
В оченьках чистих
Сонечко грає.

Якось Рильський в одній із статей написав: "Поет, кажуть, повинен черпати свої теми із життя. Ну, а хіба література - не один із проявів життя, і то життя згущеного, сконденсованого, загостреного до краю". Цими словами він неначе пояснює схожість мотивів у ліричних віршах своєї юності з темами, ідеями творів поетів старшого покоління.
Твір "Поле чорніє. Проходять хмари..." ввійшов до книги "Під осінніми зорями". Цей вірш - пейзажна замальовка ранньої весни-провесни:

Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.

Контрастне зіставлення чорного поля і синьої річки робить картину зримою, мальовничою. Тут відчутні живописні мазки Шевченка, який завжди був для Рильського прикладом.
Рильський ще на зорі своєї творчості вивчав класичну українську поезію, шукав позитивного героя і знаходив його серед борців за щастя і волю народу. Поет, як і його великий учитель Іван Франко, оспівує їхні подвиги в ім'я світлого майбутнього:

Слава тим, хто прагне волі,
Хто весь вік живе в борні,
В кого в серці вічні болі
І душа горить в огні...
Слава тому, хто шляхами,
Вже протертими, не йде,
А між скелями й тернами
Новий, кращий шлях кладе.

("Слава тим, хто прагне волі...")

Особливо помітний вплив лірики Лесі Українки на творчість Максима Рильського у віршах, де молодий поет шукає дужого слова, пісень і прапорів, які покличуть борців на бій. Зі словами Лесі Українки "щоб червона ясна корогва з піснею вкупі творила дива" перегукуються поетичні рядки Рильського:

Прапори мають над нами,
Зброя дзвенить-брязкотить,
Ми виступаєм рядами,
Сиплемо піснями:
Радість в грудях клекотить,
Браттям дістали ми волю...

("Пісня про волю")

Невичерпними джерелами натхнення, тем, ідей були для Рильського твори Гайне, Шекспіра, Діккенса, Доде, Пушкіна, Лєрмонтова, Толстого, Достоєвського:

Софокл - і Гамсун, Едгар По - і Ґете,
Толстой глибокий і Гюго буйний,
Петрарчині шліфовані сонети
І Достоєвський грішний і святий -
Усі книжки, усі земні поети,
Усі зрідні душі його живій...

("На узліссі")

Та попри всі запозичення, впливи, Максим Рильський уже першими своїми творами заявив, що в українську літературу прийшов поет, який має свій чудовий, неповторний голос, і здатен підняти літературу своєї Батьківщини на нову висоту.