Я дуже люблю і дуже пишаюся своєю Україною. Таких прекрасних краєвидів, таких чудових людей, мабуть, немає ніде на землі! Але ось я прочитав новелу Стефаника "Камінний хрест" - і на душі стало боляче, якийсь розпач охопив серце.
Пройшло століття від тих подій, про які йдеться у цій новелі. І що ми бачимо сьогодні? "...Ця земля не годна кілько народа здержіти..."
Чи не про сучасні дні сказані ці слова? Чи не віддзеркалює цей вирок Івана Дідуха становище в Україні, коли масовим явищем є якщо не повна еміграція, то заробітки на чужині? Невже так добре українцям там, далеко від родини та домівки, без того, до чого звикли змалку, без рідної мови, зрештою?! Думаю, що ні.
Я читав "Камінний хрест", співчував його героям, а в уяві поставили мої сучасні співвітчизники з їх самотністю в інших державах, де з ними поводяться зверхньо. Але тисячі їх змушені від'їздити за кордон, бо їх праця тут, на батьківщині, нікому не потрібна або ж оплачується так, що людина не спроможна навіть прогодувати власну родину. А як часто трапляється, що й зовсім немає роботи!..
Чому в нашій державі заробітна платня більшості населення не досягає навіть прожиткового мінімуму, тоді як у багатьох закордонних країнах допомога непрацюючим виплачується з розрахунку, щоб людина ні в чому потрібному собі не відмовляла? Невже ми, українці, гірше працюємо чи є другосортними? Як покращити таку ганебну ситуацію?
Мабуть, я поставив багато питань, але вони завжди спонукають до пошуку відповідей. Можна скільки завгодно говорити, що ми - працелюбна нація, на яку чекає щасливе майбутнє після важких років перетворень, але, я гадаю, доки буде зберігатися величезна різниця між зарплатою рядових українців і урядовців, законотворців, доти герої "Камінного хреста" будуть множитися.