Серед письменників давньої української літератури найвидатнішим полемістом кінця XVI — початку XVII століття був Іван Вишенський. На жаль, біографічних відомостей про цього письменника-полеміста дуже мало: лише те, що був він людиною освіченою, а в 30—35 років постригся в ченці, став монахом-аскетом, переселився у Грецію на Святу гору, на Афон.



На Афоні І. Вишенський почав свою літературну діяльність як письменник-полеміст, твори якого пробуджували в народі антикатолицькі й антифеодальні настрої.



Спадщина І. Вишенського — це шістнадцять відомих сучасному літературознавству творів, які за життя полеміста поширювалися в рукописних списках. Найвідоміші твори І. Вишенського — це «Послання до єпископів», «Послання до всіх, в Лядській землі живущих», «Послання до князя Острозького», «Викриття диявола-світодержця» та інші.



Із перших своїх літературних виступів І. Вишенський критикував суспільний лад Речі Посполитої, звички й побут єпископів і магнатів — а це вже критика феодалізму в цілому. Викриваючи сучасне йому суспільне зло, він виступав і проти гніту церковного, і соціального та національного.



«Послання до єпископів» І. Вишенського написане після Брестської унії і звернене до тих представників вищого духовенства, які зрадили православну віру, стали ворогами українського народу, бо проголосили унію.



У «Посланні до єпископів» І. Вишенський звинувачує і критикує єпископів за те, що вони присвоювали собі церковні доходи, вели недостойне їх чину життя. Єпископи, архімандрити мали численні мастки, кріпаків, які на них працювали, тобто їх життя нічим не відрізнялося від панів світських.



Критикуючи діяльність вищого духовенства, 1. Вишенський стверджує про порушення ними шести церковних заповідей. Єпископи не тільки не нагодували, не напоїли, не упокоїли мандрівників, не зодягли голих і не допомогли хворим, а й навпаки, самі грабують бідних підданих, накладаючи на них непосильні податки. А духовні владики багатіють. Тому І. Вишенський висміяв і затаврував кріпосників у церковному вбрані.



Сатира полеміста образна і вагома, з дотриманням народного гумору, його викривальної сили. І. Вишенський нагадує єпископам, ким і чим вони були раніше та ким і чим вони стали, здобувши духовний сан, ставши на службу до папи римського й польського короля.



Отже, в своєму «Посланні до єпископів» письменник змалював широку сатиричну картину життя світських панів і духовенства Речі Посполитої кінця XVI — початку XVII століття, рішуче виступав на захист людської гідності православного селянина. Сатира І. Вишенського спрямована проти хабарництва вищого духовенства, торгівлі церковними посадами, порушення основних заповідей. Письменник виступав проти зла і неправди тих далеких часів.