Одне із найпрекрасніших людських почуттів — це почуття кохання. Людина, яка не звідала цього почуття, — нещаслива, бо лише кохана людина здатна йти назустріч життю, а не поспішати за ним.



Українська інтимна лірика XX століття представлена поезіями П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, В. Симоненка, А. Малишка та багатьох інших митців. Поет не може не оспівати це почуття, бо поет своєю поезією закликає йти читачів назустріч життю і сам іде попереду.



Класики української поезії початку XX століття П. Тичина, М. Рильський та В. Сосюра неповторно і своєрідно відтворили цю вічну тему у своїй творчості, бо, як писав П. Тичина:



Як не горю — я не живу.



Як не люблю — я не співаю.



Але цього я ще не знаю,



Бо завжди я — Як полум'я.



Інтимна лірика П. Тичини — це прекрасні поезії «Ви знаєте, як липа шелестить?», «Коли в твої очі дивлюся», «О панно Інно...». У них — щире освідчення ліричного героя коханій, його глибоке почуття і юнацька замріяність:



Коли в твої очі дивлюся —



Здається мені:



Мов бачу брильянтових зір ціле море,



Що десь там горять-усміхаються,



Чудові, ясні!



Особисто мене завжди хвилювали і продовжують хвилювати поезії П. Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить?» та «О панно Інно...» Це класичні зразки світової інтимної лірики. У вірші «Ви знаєте, як липа шелестить?» світле і ніжне почуття кохання передається з трепетною замріяністю, у дивовижній гармонії з природою:



Кохана спить, кохана спить,



Піди збуди, цілуй їй очі.



Кохана спить...



Ви чули ж бо: так липа шелестить.



Чарівною музичністю, яскравою образністю та схвильованістю нещасливого кохання вражає мене поезія «О панно Інно...»



Я Ваші очі пам'ятаю,



Як музику, як спів.



Зимовий вечір. Тиша. Ми.



Я вам чужий — я знаю.



Ліричний герой прагне розібратися зі своїми почуттями, бо «любові усміх квітне раз — ще й тлінно». Поезія переходить у роздуми і над почуттями ліричного героя, і над своїми особистими.



А лірика М. Т. Рильського допомогла мені зрозуміти одну із наймудріших істин: «Вміє розставатись той, хто вмів любить». Не кожному щастить прожити своє життя у любові, бо любов і розлука ідуть поруч. І якщо вже трапилось так, що один із закоханих розлюбив, то в ім'я любові до коханого чи коханої потрібно мати благородство і силу волі, щоб розлучитися красиво і зберегти почуття любові й мужності, коли доводиться розлучатися. Інтимна лірика М. Рильського — це й вивірене роками почуття до жінки: від юнацьких захоплень до любові мудрої і досвідченої людини:



Ти друг, ти вірність, ти жона і мати, —



О, бачиш! Син наш під вікном біжить —



...Люблю тебе. Не можу розлюбить.



Володимира Сосюру називають «українським Єсеніним», співцем кохання. Це йому належать слова, які б хотіла почути кожна дівчина чи жінка, в яку б епоху вона не жила:



Так ніхто не кохав. Через тисячі літ



лиш приходить подібне кохання.



Ліричний герой інтимної поезії В. Сосюри весь у полоні кохання, і все йому бачиться в щасливому цвітінні, у чаруючих звуках радісних мелодій:



Васильки у полі, васильки у полі,



І у тебе, мила, васильки з-під вій,



І гаї синіють ген на видноколі,



І синіє щастя у душі моїй.



П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра — такі різні і несхожі поети, яких об'єднала і доповнила один одного тема найпрекраснішого з людських почуттів — тема кохання. І я вдячна поетам за цю гармонію у зображенні й відтворенні цього почуття у своїх віршах.