Творчість Олександра Олеся - автора 11 збірок витонченої лірики - тривалий час була недоступною читачам України. Його ім'я було популярним лише в українській діаспорі.
Характер всієї поетичної спадщини митця (його ліричних творів і поезій громадянського звучання, пов'язаних з революцією 1905 року, її поразкою та еміграцією поета) визначає журба і радість, які завжди йдуть поруч, змагаючись, хто кого переважить("З журбою радість обнялася").
Радість і журба проходять і через вірші пізнішого періоду творчості - "Моїй матері", "О принесіть як не надію" та ін.
Одним із кращих ліричних творів О. Олеся є його вірш "Чари ночі" ("Сміються, плачуть солов'ї..."). У ньому влучно передано піднесенний, мажорний настрій ліричного героя, який перебуває під нпливом почуття кохання. Тут все складає "хвалу життю". Одухотворена природа перебуває у гармонії до почуттів ліричного героя: "Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Твір пронизує заклик поета оцінити життя "летючу мить".
Ліричність поезії "Чари ночі" посилюється влучними метафорами ("тут ллються пахощі густі, там гнугься верби п'яні", "сміються, плачуть солов'ї і б'ють піснями а груди", "...уся земля тремтить в палких обіймах ночі");персоніфікова-ним образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення ("весна іде назустріч нам", "весна бенкет справляє").
Завдяки глибокій поетичності, мелодійності поезія "Чари ночі" стала улюбленою піснею українців. Вона виконувалася в народі і в той час, коли поезія О. Олеся була недоступною. Важливим штрихом її музичної інтерпретації на сьогодні є своєрідне виконання Ніною Матвієнко.
Звукова інструментовка творів О. Олеся чарує і в іншіїх віршах. Його мистецтво звукопису можна порівняти із творчістю П. Тичини, особливо з творами із "Сонячних кларнетів". Яскравим прикладом цього є поезія "В небі жайворонки в'ються" із циклу "Щороку", в якій передано прихід весни, коли "виглядають полохливо перші проліски з землі". Про прихід весни "дзвоном радісних пісень" невтомно розповідають жайворонки. Добір дзвінких приго-лосних та лексем ("співають", "заливаються", "сміються", "дзвонять") викликають музичні асоціації. Тому до поезії О. Олеся дуже часто зверталися композитори. Понад 30 музикантів здійснювали обробку його поезій. Серед них М. Лисенко. К. Стеценко, С, Людкевич, Я. Степовий. На тексти поезій О. Олеся пише пісні відома сьогодні Марія Бурмака. Популярною піснею у її виконанні є "Ой, не квітни, весно!".
Поезія "Айстри" написана у 1905 році. Вона с своєрідним відгуком поета на революційні події. Алегоричний образ айстр, що розцвіли в саду опівночі (ніч - символ суспільного ладу), невіддільний у поезії від мрії про сонце, "вічну весну", "рожевий ранок". Коли ж сподівання виявилися мар ними, бо "вколо - тюрма...", айстри "схилились і вмерли". Заради "сонця, неба, простору, волі" для інших гине лебідь в однойменному вірші.
На думку С. Єфренова, у своїй ліриці О. Олесь "наочно показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв'язують крил і не заважають справжньому поетові".
У художнє вирішення традиційної для української літератури теми про роль поета і поезії в суспільстві О. Олесь вніс свій вагомий внесок віршами "Рідне слово в рідній школі", "О слово рідне! Орле скутий", "О правда! Мій народ смішний безкрає...". Ці твори засвідчують, що поет глибоко перейнятий долею свого народу. Збереження національної самобутності народу він вважав своїм обов'язком.
Турбота поета про долю рідного слова, "чужинцям кинутого на сміх", особливо гостро поставлена у поезії "О слово рідне! Орле скутий!" Як і в багатьох інших випадках, громадянський пафос вірша тут поєднано з глибокою задушевністю, ліричністю. Вже у другій строфі значення рідної мови у духовному житті людини та її велич асоціюється з розкішшю природи, яку О. Олесь завжди вмів змалювати найкращими барвами.
Особливою ліричністю, ніжністю сповнені вірші О. Олеся для дітей. Поезія "Сон" - це казка, яку переживає дівчинка. Увісні вона потрапляє в ліс і зачудованими очима спостерігає "шалений танок" - кружляння мушок, цвіт метеликів у травах, знайомиться зі звірятами (поваж'ним борсуком, ведмедем "рудим та волохатим", вовком-сірком). Під звуки кобзи павука все те товариство починає забавлятися так, що й поважні дерева не втерпіли. Вони повисмикували із землі свої ноги і "ну садити гопака". Тремтливе прощання із лісовими друзями перериває матуся словами: "Вставай, вже сонечко зійшло".
Уміння поета створити настрій (у творах для дітей він поєднаний із глибоким розумінням дитячої психології), одухотворення (олюднення) природи, викорис-тання народнопоетичних засобів: символів, епітетів, порівнянь - забезпечують глибокий ліризм творів О. Олеся.